Зовсім від рук відбився? Поганому вчиться? Недобрих зайд слухає?
А хто ж вам, батьки народу, винен?
Ви ж бо самі, за гламурними казками про дружну сім`ю, жили порізно. Зраджували. Кожен свої заначки робив. Для себе жив.
Ніколи було народ вчити доброму й вічному. Ніколи було з ним поговорити - так щоб не зверхньо, а на рівних. Ніколи було допомогти з уроками - життєвими і політичними. Роз`яснити домашні завдання, писані історією.
Чого ж ви тепер лікті пообкусювали?
Не треба було забороняти їсти яблука з дерева пізнання (хоч навіть і зелені). Не треба було лаяти за те, що говорять зухвалі для вашого вуха речі.
Ви ж не вчили й не слухали його, живучи у власне задоволення... Чого ж ви хочете?
От він, тільки-но народився і здійнявся на ноги, як покотився, наче те перекотиполе - шукати власну правду. Потрапив під вплив вулиці. І зрозумів. як легко бути правим, розбиваючи носи незгодним.
Чи ви навчили його толерантності?
Ніхто йому не показав на власному прикладі, що брехати -то недобре, ніхто не довів, що жити чесно то краще, ніж жити багато.
Чи ви навчили його альтруїзму?
От він і знайшов, наш народ, сам собі вчителів. Ось він і вивчився, чому зміг...
А ви, батьки народу, хоч плачте тепер, хоч скаржіться - чи Богу, чи поліції... Він уже звик жити без ваших підказок, без ваших нудних сентенцій. Він уже зробив власний висновок: що є добро і що - зло.
Ви не вчили народ на своїх помилках. Ви соромилися зізнатися у них народові. Ви боялися, що він зневіриться у вас, якщо ви виявитеся не безгрішними.
От він і вирішив вчитися на власних помилках, на подряпаних колінках, і вибитих зубах.
Ї дай йому Боже у цьому подорослішати...
