"Народ ухвалив рішення померти. Хто я такий щоб сперечатися з волею народа?" - Євген Дикий

"Народ ухвалив рішення померти. Хто я такий щоб сперечатися з волею народа?" - Євген Дикий

Як писав наш живий класик, "Народ ухвалив рішення померти. Хто я такий щоб сперечатися з волею народа?". Я не сподіваюсь цим постом будь-на що вплинути. Ну подумаєш, моє місто вирішило закопати 14 мільярдів гривень наших податків у тунелі "зеленої гілки" метрополітена - зараз, в листопаді 2024, коли ми балансуємо на межі військової поразки та національної катастрофи.

Нічого нового, незвичного чи надзвичайного, лише одна із тисяч таких само витрат найбагатшого міста країни, одна з десятків тисяч таких само витрат у інших тилових містах. Всі наші міста мислять так само як прифронтовий Покровськ, де мерія ще у липні оплачувала облаштування нових квіткових клумб, а у серпні оголосила евакуацію населення. Весь наш тил один великий Покровськ, де до останнього дня перед евакуацією триватиме імітація відсутності війни та свято мирного життя.

Такий собі "Титанік-стайл", де оркестр продовжував грати аж поки судно остаточно не занурилось в крижану воду. Просто у одних мерій вистачає лише на клумби з квіточками, а інші можуть "дорого-багато" закопувати гроші в підземні тунелі, і робитимуть це аж до самої окупації ордою.

Тож цей текст виключно для історії. Якщо колись далеко на еміграції якийсь історик кропатиме історію вже неіснуючої країни, і шукатиме пояснення поразки України у екзистенційній війні, хай зайде по цьому лінку, і не шукає причин у Трампі, ретроградному Меркурії та інших зовнішніх чинниках. Наша війна, наші податки, наш вибір, наша поразка. Свій до свого по своє.