Проліт балістичної ракети над власним дахом, о другій годині ночі - це якийсь жах. Звук страшний. Одразу згадую, як тут літали російські бомбардувальники, робили коло й випускали вогонь по житлових забудовах Харкова. Хтось гинув. Забути це неможливо...
Пару днів тому на кілька годин розминулась з КАБом. Просто посеред вулиці, людей в автівках розкидало. Все, що могло, за ці роки літало, палало, руйнувалося. Кожного такого разу мозок дивується - ну як так? Чому пощастило? Для чого? З іншого боку - не хочеться збільшувати власні проблеми, адже це не мої кістки знайдені деінде під завалами будинку, я не в окупації, є життя сьогодні, і це вже щастя.
Коли/якщо путін полізе випробовувати Європу та НАТО на міцність, ми, виявляється, будемо найбільш підготовленими. За спинами - роки болю, крові, смертей, жаху. Але це й наша вакцина, і досвід, якого в Європи немає.
