Будь-яка війна -- це війна не просто людей, а інституцій. З кожного боку виступає не сума одиниць, а складна система, потужність якої більше, ніж сума одиниць, -- більше у 10, 100 чи 1000 разів, залежно від того, як система влаштована (бо система набуває якостей, які не виводяться із суми одиниць).
З кожного боку війни -- навіть не просто система, а система систем: армія, дипломатія, економіка, а ще поліція, спецслужби, цивільне державне управління та купа інших окремих систем.
Навіть коли у чистому полі зустрілися два піхотинці (а таке буває рідко), то все одно протистояння між ними не є одиниця на одиницю. За спиною у кожного з них система, від якої залежить, як кожен із них озброєний, захищений, нагодований, вдягнений, навчений і вмотивований.
На короткому часовому інтервалі більше залежить від людей: тут на перший план виходять особисті здібності, чесноти, навички, лідерство тощо. Але на довгому інтервалі війна -- це завжди війна систем.
Ми звикли думати про свої системи, м'яко кажучи, скромно. Бюрократія, корупція, радянська спадщина, багаторічне переважання особистого лідерства над інституційною розбудовою (чи я достатньо політкоректно висловився? простою мовою, самодурство і розвал). Врешті, суцільна суспільна неповага до інституцій як наслідок століть бездержавності. Свого часу я навіть придумав вислів "низька інституційна валентність", запозичивши термін із хімії.
Натомість наш ворог хвалився саме своїми системами. Наявність традиції, неперервність спадщини, позитивний відбір системних архітекторів та системних будівельників з усієї імперії.
І тут настав час зіткнення систем.
І виявилася одна річ, про яку я вже писав. Для будь-яких систем важливо, куди рухається велика надсистема (суспільство в цілому) -- в майбутнє чи в минуле. Вектор визначається одним показником -- складністю. В цілому складність систем збільшується при русі з минулого в майбутнє. Це доведено всією історією людства.
Саме тому майбутнє завжди перемагає минуле. Хоча минуле місцями може взяти реванш, але на великих інтервалах часу та обширах простору -- складніше майбутнє завжди візьме гору.
Наша система зі скреготом і дуже повільно рухалася вперед. Їхня -- трохи швидше назад. Деградувати завжди легше і попервах приємніше.
Інтегральна деградація ретельно побудованої ворожої системи опустила її нижче нашої, хай навіть нашвидкуруч зібраної з підручних матеріалів та скріпленою скотчем. Бо у певних місцях ми вже встигли за 8 років замість скотчу зробити нормальні перехідники та з'єднання, петлі зворотного зв'язку та запобіжники.
Суспільство, яке свідомо занурюється у минуле, не може зберегти якість жодної зі своїх систем. "Закон солоного огірка" діє не лише на людину, що стає частиною системи, а й на систему, що є частиною надсистеми.
Війна призведе до повної деградації їхніх систем. А нам свої системи треба буде ретельно будувати. Не так, як ми це робили минулі 30 років.
До цього нас спонукатиме не лише досвід зіткнення систем, а й остаточна деградація наших власних залишків старих систем. Майданчик буде розчищений, треба буде будувати, не гаючи часу.
