Тут така ситуація сталася. Знадобилося мені глянути сьогодні зводку Генштабу за 1 березня. І знаєте що я для себе відкрив? За винятком південного напрямку (там історія окрема) ми вже 14 діб знаходимося на тих самих позиціях. На окремих ми ворога навіть відкинули, як в Дергачах біля Харкова.
Що це означає? Розумієте весь цей час ворог силиться наступати - і зазнає нових і нових втрат. Ворог витрачає свої ресурси - а вони в нього далеко не безкінечні. Об Фінляндію обломав зуби Сталінський СРСР - сучасна Росія проти нього нервово курить. Ми виснажуємо ворога, і рано чи пізно він просто не зможе наступати далі.
А тут - переговори української делегації з російською. І якісь дивні чутки, про можливість поступок нашої делегації. Про відмову від курсу в НАТО, наприклад. Та про інші можливі поступки ворогові, в обмін на "життя без війни" - читайте, в обмін на нову війну через кілька років, коли ворог буде в рази краще підготовлений.
Так от я сильно сподіваюся, що в керівництві країни розуміють - таких поступок нація не сприйме. Нація буде готова терпіти і страждати задля перемоги - але вона не пробачить приниження. Про те, що в цьому разі рейтинг команди Зеленського валятиметься на землі, а рейтниг опозиції злетить до небес, я владі нагадую особливо. Схоже це її цікавить найбільше.
Ще, я сильно сподіваюся, що Генштаб має якісь плани як допомогти Півдню країни, а Офіс президента не намагається ті плани відтягнути як операцію по "вагнерівцях". Генералам треба розуміти, в разі невдадчі їх з багном смішають разом з керівництвом країни. Відскіпатися не вдасться. Або пан - або пропав, третього не дано.
Або щось робіть, або не скаржтеся потім.
Я сильно на все це сподіваюся. Власне, якщо мої сподівання не справдяться, все подальше буде справою техніки.
Агов, керівництво держави! Думайте! Гарно думайте!
