В історії першої перемоги кадрових українських військових над російсько-сепаратистськими бандами в Донецькому аеропорту 26 травня 2014 р. існує одна загадкова деталь, яка привертає до себе увагу. За словами спецпризначенців 3-го полку спецназу, які прийняли бій в аеропорту, на 26 травня був запланований приліт у Донецьк кандидата в президенти України Юлії Тимошенко. Обставина дивна – без перебільшення в разі приїзду Юлія Тимошенко ризикувала б своїм життям. Оцінимо.
Байки про те ніби Донецьк став сепаратистським лише з втечею туди банди Гіпкіна-Стрєлкова зі Слов’янська – не більше ніж міф. На травень 2014 р. в Донецьку офіційною владою все ще лишалася обрана за України мерія, але по-факту владою уже були терористи ДиРи. Вже пройшов псевдо-референдум, вже відбувалися бої, вже сталися бій біля Маріупольського МВС і бійня під Волновахою. Було очевидно – це війна. Під Донецьком базувався «батальйон Восток» колишнього керівника підрозділу «Альфа» донецького СБУ Олександра Ходаковського. Саме на базі «батальйну Восток» тренувалася група «Мангуста», яка здійснила спробу захоплення Маріупольського УМВС 9 травня 2014 р. Крім банди Ходаковського в Донецьку перебували банди Бородая, Здрилюка, Пушиліна, «Оплот».
В задачі запитується, НАВІЩО в це пекло їхати кандидату в президенти України і лідеру одної з найбільших парламентських партій України? Очевидно, така особа для сепаратистів – аж надто ласий приз. Шансів опинитися у полоні і перед камерами російського ТБ у Юлії Тимошенко було більше ніж чимало. І бійці 3-го кіровоградського полку спецназу її б не захистили – аби відстояти аеродром їм самим довелося перекидати підкріплення.
То навіщо Юлія Тимошенко збиралася до Донецька? Потиснути на камери руки спецпризначенцям і улетіти? Таке припущення руйнує той факт, що після президентських виборів, до зони АТО Юлія Тимошенко не їздила жодного разу. Та й взагалі з ветеранами АТО у лідерки «Батьківщини» якось не складається – згадаймо її репліку про «чорних полковників».
Варто нагадати, що в Юлії Тимошенко з Москвою стосунки – особливі. У 2005 р. вона до Москви з’їздила менше ніж за місяць після відставки – і за словами Івана Старикова і Станіслава Белковського, була прийнята Путіним особисто. Після здобуття посади прем’єра конфлікт з компанією «Vanco» через видобуток газу на Прикерченському шельфі, у Юлії Тимошенко виник після поїздки до Москви – ще тоді його називали платою Москві за підтримку на виборах. Варто згадати також Московську газову угоду, коли прем’єр Тимошенко здійснила службову фальсифікацію – видала власну директиву, за директиву кабміну (український суд, до речі, її по цьому факту НЕ виправдав, звільнена пані Тимошенко була через декриміналізацію статті Верховною радою, тож офіційно – вона відбула законне покарання). Згадаємо також, яка країна перша збурилася через арешт Юлії Тимошенко.
Всі ці підстави дозволяють припустити, що до Донецька Юлія Тимошенко їхала з метою провести переговори з главарями терористів ДиРи, аби підготовити якесь «мирне врегулювання» конфлікту на Донбасі. За себе вона не боялася - мала гарантії з боку Москви. До чого вони там домовилися б – знає один Господь Бог. До автономії Донбасу. До відмови від претензій на Крим. До Гіві і Мотороли у Верховній раді. Та будь до чого. Всі кроки були б подані під соусом «гіркий мир кращій за солодку війну» - так само як це було з Московською угодою.
Такому крокові в тих умовах аплодували б усі. Москва – бо це було вирішення всіх її проблем. Захід – бо він завжди мріяв про якийсь взаємний компроміс. Громадяни України – бо ніхто не хотів умирати. Перемог за ЗСУ тоді ще не було...
Але. Єдина ситуація, в якій такі переговори були б доречні і ефективні – в умовах, якщо Юлія Тимошенко лишалася кандидатом в президенти України у другому турі виборів. Але 25 травня 2014 р. вона стала не кандидатом, а просто керівником одної з парламентських партій. Навіть не депутатом. Уже надвечір 25 травня стало очевидно – Петро Порошенко виграє вибори в один тур. Тоді ж терорист Ходаковський почав підготовку штурму Донецького аеропорту. Все пішло не так, як планувала Москва.
Це – лише версія. Та за відсутності інших пояснень така версія цілком має право на існування.
Дмитро "Калинчук" Вовнянко
