В їх діях та позиції я досить чітко вбачаю спочатку важливість особистості Зеленського, потім України.
В позиції тих, кого вони називають порохоботами - спочатку Україна, потім Порошенко.
Хто малює портрети улюбленого політика - в першу чергу захоплюється самим політиком.
Хто у відповідях на критику дій влади переходить у відповідь на особистість Порошенка - передусім захищає особистість Зеленського.
Хто ставить ультиматуми типу "ти не за владу - значить, ти працюєш на Путіна" - захищає лише конкретну особистість, АЛЕ НЕ УКРАЇНУ.
Бо щоби захищати Україну, треба зрозуміти, що для неї важливо. І це розуміють саме ті, кого так зневажливо тут називають "порохоск...т":
- що не можна ігнорувати попередження союзників про повномасштабне вторгнення;
- що не можна гратися у владу цілих три роки, коли війна вже йде з 2014-го, і її розвиток був передбаченим;
- що не можна бойових генералів саджати за вказівкою зверху, тому що хочеться;
- що не можна повертати портнових і решту, щоб вони ТУТ працювали на Путіна;
- що не можна переводити власну оборонку на два-три робочих дня на тиждень, бо в когось в очах побачив мир;
- бо не можна мільйони з бюджету викидати на несвоєчане велике будівництво замість виробництва ракет, коли ворог вже в твоєму домі!!
Про все це пишемо МИ. Бо нам це болить. Порошенко, не Порошенко - мова про захист держави. Ось що в цій історії головне.
І сумно, коли в гонитві за своєю любов'ю заносити когось на п'єдестал, люди забувають, навіщо нам вибори. Про що, а не кого, ми повинні задавати собі питання перед тим, як поставити хрестик, чи що ви там ставите.
Це як Путін перед нападом не зрозумів, в чому відмінність росіян від українців. Бо не всі роблять собі ідолів з особистостей.
Деякі роблять собі ідола з країни, в якій народилися, та в якій хочуть надалі жити.
