Саме ЗСУ визначають нашу позицію у перемовинах з Росією і є одним з трьох факторів посилення переговорних позицій.
Сила і міць України нині ґрунтується на трьох стовпах:
1. Сили оборони.
2. Єдність країни.
3. Допомога партнерів — Європи і Сполучених Штатів передовсім.
І посилення кожного напрямку посилить наші переговорні позиції.
Як нас можуть посилити партнери:
1. Отримання зброї від наших партнерів.
Звичайно, всі ми знаємо пріоритети — ППО і далекобійні ракети.
І тут ми покладаємося, звичайно, на німецьких партнерів.
Бо це такий deterrence фактор — фактор стримування росії.
Треба зробити так, щоб путін щоранку, коли прокидається десь у себе на росії, розумів, що не перебуває в безпеці. І тому для цих міркувань нам далекобійні ракети дуже потрібні.
2. Продовження санкцій. Їхній потенціал ще далеко не вичерпаний.
3. Посилена фінансова допомога.
Потрібно далі працювати над питанням заморожених активів і отримання прибутків від них.
4. Перспектива boots on the ground — розміщення в Україні європейських збройних сил.
5. Інвестиції в нашу оборонну промисловість.
Як стати міцнішими зсередини.
1. Внутрішня єдність.
Її конче необхідно зберігати, щоб виступати єдиним фронтом.
Після війни розберемося, хто кому, як кажуть.
2. Боротьба з корупцією — це вже не просто внутрішня проблема, це фактор, що сильно впливає на сприйняття України у світі.
3. Розв’язання комплексу питань, пов’язаних з мобілізацією.
4. Внутрішні реформи, що ведуть Україну до членства в Європейському Союзі та забезпечать демократичну стійкість. Ще ніколи ми не були такі близькі до цього.
5. Поліпшення для малого й середнього бізнесу, створення умов для інвестицій.
Як будувати відносини з Трампом у контексті мирних переговорів.
Хто б що не казав, але Трамп відкрив вікно можливості нарешті припинити тривалу, підступну, не спровоковану Україною війну.
Щоправда це було передвиборче гасло американського президента, і на яких умовах ця війна завершиться, йому абсолютно байдуже.
Але не використати цю можливість було б вкрай недобре.
Тут ключову роль доведеться зіграти українській дипломатії, щоб зберегти в переговорному лексиконі термін «справедливий мир».
Трамп, на відміну від Байдена, — це людина не цінностей, а deals (угод), інтересів.
Це стихія.
І нам не треба намагатися цю стихію зупинити. Усе одно не вдасться, як і сховатися.
Я вважаю, що стихію треба спрямувати в правильне русло.
Українська дипломатія ще свого останнього слова не сказала.
Я радив президентові Зеленському вчитися гольфу, щоб зіграти з американським колегою.
Багато хто тоді сміявся, але це символ.
У таких нестандартних і нетрадиційних методах дипломатії можна відбудовувати довіру.
А Трамп, людина на бізнес орієнтована, будує відносини саме на основі довіри.
І слід визнати чесно, що після зустрічі 28 лютого в Овальному кабінеті певна криза в довірі між президентом України і президентом Сполучених Штатів є.
А щоб уникнути будь-яких інсинуацій з боку Сполучених Штатів у, так би мовити, здачі наших територій, потрібно негайно працювати над ухваленням американською стороною документа на кшталт Кримської декларації, куди включити всі українські території, зокрема ті, що вписані в російську конституцію.
Червоні лінії
Існує три ключові червоні лінії, для яких не може бути компромісу під час перемовин. І важливо донести це до США.
Отже:
1. Суверенітет і національна ідентичність України.
Я особливо підкреслюю на тезі національної ідентичності.
Це йдеться і про мову, і про церкву. Це ключове.
2. Територіальна цілісність.
3. Збройні сили України.
Ми не можемо дозволити зменшити нашу здатність захищатися від ворога і нині, і в майбутньому.
Це три ключові речі, на яких маємо базувати наші переговорні директиви. І я дуже сподіваюся, що саме ці речі чітко виписані в директивах нашої переговорної команди.
Також засадничим принципом має залишатися «Нічого про Україну без України».
І дуже добре, що на свій манір його перебирають європейські партнери — «Нічого про Європу без Європи».
Нам треба бути ініціативними і наполегливими.
І важливо не забувати про комунікаційну стратегію.
Я вважаю, що це ненормальна ситуація, коли ми, українці, українське суспільство, ключову інформацію про долю країни дізнаємося із західних ЗМІ.
Це значить, що немає жодного діалогу влади з українським суспільством, з Верховною Радою…
На превеликий жаль, ми читаємо новини в західних ЗМІ, які постфактум коментує українська влада. Я вважаю, цю ситуацію треба міняти.
