В далекому травні 2014 року, коли вся моя фейсбук стрічка була заповнена фоточками з різних подій, які жодним чином не стосувались початку війни, я зайшла та територію Київського центрального шпиталю і почала зʼявлятися вдома, хоч поспати, ближче до листопада 2014 року.
Потім, все літо, поки вся моя фейсбук стрічка була в фоточках з відпочинків, я їздила в Донецьк забирала тіла наших загиблих. Потім, приймала участь у передачі важкопоранених на територію россіі з Должанського котла. Потім, разом з представниками Червого хреста забирала їх на територію України. Збирала і викуповувала по всьому світі такмед, приймала участь у переведенні його принципів на українську мову. Потім був Запоріжський морг після іловайська, і я бачила частини тіл і чула який вий стояв під моргом.
Вся моя фейсбук стрічка була в котиках, собачках і квіточках.
Потім було ще багато подій, про які б я ліпше не згадувала, але вони були.
Я не бачила свою дитину, якій тоді було 4 роки майже 6 місяців. Взагалі.
Я перестала спілкуватися з майже усіма друзями, для яких це все була політика, і не все так однозначно. Я перестала спілкуватись з рідними, які вважали мене пропащою мамою і також не підтримували мою діяльність. Я спілкувалась виключно в волонтерсько- військовій спільноті, якої тоді було не так і багато.
Потім було ще багато подій в моєму житті за період 2014-2017 років. Моя фейсбук стрічка мало чим змінювалась за ці роки.
Коли прийшло повномасштабне вторгнення і я витягала всіх родичів з тієї самої вулиці Яблунськоі в Бучі, коли вона була вже вистелена трупами цивільного населення, тих самих, які вважали в 2014 що не все так однозначно і я погана мати, в мене ні разу за ці півтора року не повернувся язик сказати: «а ось памʼятаєте ви мені говорили».
В мене не повертається язик так сказати до будь - кого, хто в 2014 -2016 роках вважав так само і жив буденним життя, а війна була далека і не зрозуміла, і все це називалось « політичною грою»
За період повномасштабного вторгнення я взагалі намагаюсь не чіпати людей, і не осуджувати в будь - якій ситуації. Чи то еміграція, чи то не залученість до будь - який військових процесів. Бо не знаю в якому стані знаходиться людина і не хочу ні сама об неї травмуватись ні її травмувати.
Це не стосується антикорупційної діяльності і кричущих випадків непрофесійності в державних інституціях. Все.
Але те що я спостерігаю 2 дні у своїй стрічці, спочатку стосовно Ізраїлю, потім смерті відомої співачки, говорить мені лише про наступне. Ми всі вже настільки травмовані війною, що державі от просто критично необхідно розбудовувати державну структуру психологічного здоровʼя, та відкривати психіатричні амбулаторії. Ні, тут не треба ображатись, тут треба повірити мені, як старому ПТСР -ку. Не травмованих людей після війни не буде.
Не чіпайте один одного.
І бережіть один одного. Бо за вашою травмованості буде ціле покоління травмованих дітей.
