Одна з самих хєрових речей під час війни це емоції. Сама хєрова річ в управлінні та прийнятті рішень на війні це емоції. Їх легко розігнати, але дуже важко зупинити. І в більшості випадків рішення "на емоціях" хибні. А саме страшне, що рішення прийняти "на емоціях" найже неможливо "відкотити". Зараз через зміну акцентів та провокації на "емоції" в певних колах, починається турбулентність по всій країні. Бо сама хєрова річ в управлінні та прийнятті рішень на війні це емоції.
Генадія Частякова вбили. Він був справжнім помічником Головнокомандувача. Не денщиком, не ад'ютантом. Помічником. Людиною якій не потрібні було гроші, кар'єра, чини. Самодостатнім. Результативним. Різким. З метою. Справжнім. Жив як воїн і загинув як воїн.
Я не знаю як зробити хоча б частину того що він задумував, але це треба зробити. Він того заслуговує.
Я не вірю в необережне поводження з боєприпасами. Він був надто фаховим і надто сильно любив свою родину і своїх дітей, для того щоб тягти в дім небезпечні речі наражаючи їх на небезпеку. І не треба мене переконувати версією типа журналістів, яким якимось дивом злили фотографію з міста огляду. Комусь дуже хочеться щоб сформувалося певна думка у суспільства.
Так, давайте зупинимось. Хоча б заради поваги до загиблого, та горя близьких і друзів. Версії можуть бути які завгодно. Можуть бути хибні для відволікання уваги підозрюваних. Можуть бути поспіхом придумані через переляк. А хтось може і не винний, але дуже бойться, що якась тінь впаде на нього. Варіантів безліч.
Але не треба провокувати колотнечу в середині країни. В нас війна. Ворог підступний і фаховий. Загибель одного з довірених помічників головнокомандувача це удар по ЗСУ.
І ворог буде намагатися розвивати цю тему, задля того щоб розкол в суспільстві ставав глибше.
Не треба робити речі, які від нас чекає ворог.
Це трагедія і велика втрата. Це втрата воїна на війні. Втрата побратима.
Будь ласка, давайте не дамо ворогу використати проти нас наше ж горе і втрати.
