Виходжу з дому - картина сюрреалістична. Під синьо-коричневим небом так само кожного ранку починається буденність, як майже кожної ночі хтось знову і знову залишається без житла, а то й без життя.
Пил звідкись з інших країн, нагнало нам вітром. Дим від підпалів полів та лісів навколо міста - щоденний, безперервний, і такої ситуації ніколи раніше, в такому масштабі, не було. І при всьому цьому - сонце, як вперте нагадування, що треба йти далі. Як стимул посміхнутися, розправити плечі та знову, і знову перти вперед.
Я впевнена, що ми мали би інший розклад подій сьогодні, зроби ми інші кроки в минулому:
- росіяни могли би не так швидко пройти на Херсонщину;
- не був би втрачений, або не так швидко, або був би шанс у Мелітополя, Бердянська. Може, і в Маріуполя була би інша доля;
- люди з Вовчанську, які за Україну, встигли би виїхати до нас у тил, а не були би закатованими окупантами;
- в Ізюмі, в лісі, можливо не було би масових захоронень закатованих українців. Як і Буча, Ірпінь, Бородянка не отримали би свою порцію пекла;
- мапа бойових дій не факт, що виглядала би гірше - бо скоріше краще;
- не було би Безуглої при владі, не було би там і Єрмака (абсолютно точно!);
- не була би зірвана спецоперація по затриманню вагнерівців;
- не було би недолугих звинувачень до Червінського та Марченко, й інших людей, які знаходились на своєму місці;
- напевно ми не піджимали би хвоста, налякані попередженнями союзників про напад росіян, бо зайняли би активну позицію. Без шашликів, бо коли час битися - які в біса шашлики?
- не було би таких зволікань західних партнерів зі зброєю, адже наша влада не виглядала би такою ненадійною та корумпованою;
- не було би стількох помилок зрештою, що відтягнули від нас моменти справжніх перемог;
- не було би такої величезної потреби просити у когось дозволу, щоб бити по росії - бо в нас би ще до повномасштабної вже БУЛО БИ чим бити своїм...
А скільки людей могли би вижити...
Зараз нам доводиться жити серед зробленого, або не зробленого кимось. Під пилом та димом, після чергової ночі вибухів, знову і знову йти своїм шляхом, замислюючись над тим, що нам доводиться платити за помилки.
В даному випадку здебільшого чужі.
