Непомітною пройшла новина – Україна виявилася найбільш нещасною країною Європи. В світовому рейтингу World Happiness наша країна обійняла почесне 110 місце – щасливіші за нас навіть Марокко з Пакистаном. І знаєте – я щиро вірю цьому рейтингу. Бо не з чуток знаю, нити і жалитися в українців практично національна традиція.
Просто прислухайтеся до розмови в тролейбусі. Про що розмовляють між собою українці? Переважно – про те як їм всім погано. Про те які проблеми їм створили. Про те яке лихо їх спіткало. Про те як з ними повелися несправедливо. Тощо. З більшості розмов лине гнітючий незламний негатив.
Віщую питання назустріч – а чого радіти? Справді, країна – бідна, життя – важке, проблем кожен має до біса. Правда? Правда-то правда, але я помітив цікаву штуку. Коли спілкуєшся з іноземцями що живуть в Україні, там такого негативу не спостерігається. Навпаки – там потоки оптимізму. Навіть у арабів і китайців з цим краще ніж у нас.
Про європейців – годі й говорити. Маразматична була ситуація, коли хлопець-португалець, що живе в селі на Черкащині (одружився з українкою) мені захоплено розповідав яка в нас гарна, перспективна і багатообіцяюча країна. Його успішне фермерське господарство примушувало йому повірити. Тобто проблема не в країні – проблема в нас? У самих українцях?
Не знаю як ви, а я давно переконався, що щастя людини, тобто задоволення нею своїм життям, з матеріальним достатком не збігається. Мені довелося бачити і нещасних мільйонерів і цілком щасливих людей що живуть дуже скромно. Рейтинг World Happiness це підтверджує, на 31 місці там знаходиться Уругвай, який за ВВП на душу населення добряче відстає від набагато нещадніших за нього країн.
Що ж робить нас щасливими чи нещасними?
Я думаю – відчуття, що життя яким ви живете, відповідає вашим побажанням. Я запитую себе самого – чи можу я себе назвати щасливим? Певно – швидше так ніж ні. Я небагата людина – але гроші якісь маю. Я живу не в самій привабливій країні – але я маю чудових друзів. В моїй країні війна – але поруч з моїм будинком не стріляють. Я маю чудову роботу, яку сам собі створив. Я працюю над новою книжкою. Я не керую нафтовою корпорацією – і не хочу, бо гарно знаю наскільки це важко і ризиковано. Десь так. Хіба погано?
Я пам’ятаю як це почалося. Коли я тільки почав працювати у бізнесі, все валилося з рук і нічого не виходило. Було гнітюче відчуття, що нічого в мене не вийде і що найкращим буде знову повернутися на завод. Тоді мені порадили певний психологічний тренінг. Там ми випрацьовували багато навичок, але основна – перестати думати про негатив. От перестати – і все. Перестати думати про те що тебе окрадають, що твоїм життям керує хтось, що в тебе самі невдачі, що попереду – труднощі. Це виявилося неймовірно важко. Доводилося примушувати себе будувати якісь плани, мріяти про те що я хочу, привчати себе в кожному негативі знаходити щось позитивне. Отут якось непомітно почали налагоджуватися справи. А далі я став тим ким став. І задоволений.
Так, мені цілковито не влаштовує чинна влада в моїй країні – список моїх претензій до ЗЕкоманди явно розтягнеться на кілометр. Але ми (я і мої однодумці) над цим працюємо. Ми пережили більшовизм, ми пережили Януковича – зелені теж позбудемося. Повернемося на шлях реформ. Знову будемо бачити країну, яка розвивається і міцнішає. Я в цьому переконаний на всі 100.
Що первинне – матеріальний достаток, чи почуття щастя? Я переконаний, що почуття щастя. Якщо ти впевнено дивишся в майбутнє, віриш в себе і переконаний в успіху – ти досягнеш всього чого хочеш. А ні – то ні. З тих хто хоче мріє заробити мільйон – заробляють не всі, з тих хто не мріє – не заробляє ніхто. Ми не нещасні тому що бідні – ми бідні тому що зневірені. І фокус в тому, що повірити в себе і зламати в собі комплекс невдачника людина може тільки сама. Народжується сама – і помирає сама.
Будьте щасливі! Це корисно!
