Вчора вороженьки вгатили по Чернігівщині. Славутич й кілька районів – без світла. Міська влада встановила графіки подачі води. На резервному живленні тиск малий, тому вода досягає лише нижніх поверхів. Чиновники не пояснюють де здобувати воду тим, хто оселився вище, у чудових «видових» квартирах. Але людям настійливо радять запасатись водою. Два тижні тому клятий ворог так само влучив по енергооб’єкту Чернігова, після чого люди два дні готували їжу просто неба на вогнищах. Влада тоді також закликала набрати воду. І от знов, хто б міг подумати…
Український чиновник – це не той, хто може думати. Він зайнятий якимись таємними й напевно дуже важливими справами. Але ці справи не стосуються населення. Натомість думають експерти. Вони давно констатують: рашисти б’ють й битимуть по прикордонних районах. Мета зрозуміла: створення нежилої «санітарної» смуги кілометрів у 50. У ній відсутність електрики, водопостачання та інших благ цивілізації має стати нормою. Тобто, ці території намагаються зробити непридатними для життя. Для укрчиновництва й мешканців з вулиці Банкової це стало несподіванкою. Тому оголошення про запаси води вони роблять виключно після того, як вода зникає. Зникла два тижні тому у Чернігові – закликали робити запаси води, зникла вчора у Славутичі – знов закликали. А шо такоє?..
10 жовтня як завжди неочікувано для чиновництва стався масований обстріл Києва. Лівий берег столиці з населення у півмільйона залишився не лише без світла, але й без води. Мешканців традиційно закликали робити запаси води. Напевно влада натякала, що Дніпро поруч – там, на відміну від водогону вода є. Як мешканець того самого Лівого берега досі не второпаю: а чому власне вода зникла після ураження енергетичних об’єктів? Адже столична влада мала б передбачити такий розвиток подій й встановити генератори, запастися паливом, аби заживити насоси, що подають воду й відкачують стоки. Ні, чомусь на Лівому березі їх не знайшлося. Обстріл став цілковитою несподіванкою для мера Кличка, «військового адміністратора» Ткаченка…
На завершення четвертого року війни Україна перебуває у стані прострації: генераторів не вистачає навіть для подачі води, населення стоїть серед війни з роззявленим ротом й не знає що робити, бо містян не навчили як слід діяти у критичних ситуаціях. Спеціальні люди, які мали б інструктувати населення, зайняті своїми справами. Прес-служби піарять начальство замість того, аби інформувати громаду. Науковці всіляких інститутів гігієни й службовці МНС зайняті чимось дуже важливим, але не просвітництвом населення. Їхню функцію перебрали численні експерти й «інструктори з виживання». Вони з перших днів війни й донині радять неосвіченим громадянам розбивати огороди у дворах багатоповерхівок, копати ями на газонах й встановлювати нужники. А дикі журналісти клепають сюжети про ОСББ, де купують генератори, аби скип’ятити склянку чаю. Весь цей ідіотизм стрімко несеться по країні, яка живе у непереможному безладі, коли кожне відключення води чи електрики ставить посполитих й владу у глухий кут: а що ж нам робити?..
