Можна припустити?
Людина ніколи раніше не воювала. Не пішла добровольцем. Гаразд, примусово була мобілізована. Чомусь її навчили. Зрештою вона опинилася саме там.
ТАМ.
Де зовсім інше життя. Ось твої позиції, твій підрозділ, там - ворог.
І людина, яка не хотіла воювати, не йшла, ухилялася, вважала себе квіточкою, вирощеною для іншого, зненацька розуміє, що її хочуть вбити. Звідти. Де ворог. В людину стріляють. На людину пруть танки. По ній працюють міномети. Ось літак відпрацював КАБами. Ось хлопець поруч поранений. Ось його тягнуть побратими. Ось хтось подає людині патрони. Ось хтось просить її допомоги. Ось вона комусь допомагає. Бо немає часу думати - чи ж хоче? Чи ж народжена? Чи ж вміє?
Бо на людину пруть ті, хто хоче її вбити. А там, в тилу, залишились рідні. І якщо людина не зупинить ворога тут - ворог опиниться там. І ось скажіть, хіба ж не приходить розуміння, що весь цей час тут було пекло, а вдома дещо спотворена реальність? Що тут шалена битва, а вдома, якщо все тихо, то ти не бачиш тих, хто цю тишу тримає для тебе?
Невже не прокинеться людина?
