1. У ніч на 6 січня українські сили здійснили масовану атаку дронами по кількох регіонах росії, вразивши об’єкти паливної та військово-промислової інфраструктури.
- Пожежі та вибухи зафіксовані щонайменше на нафтобазі, нафтохімічному підприємстві та поблизу складів із боєприпасами. У Липецькій області після падіння безпілотника спалахнула пожежа на промисловому об’єкті в Усманському окрузі.
- За даними з відкритих джерел та відео очевидців, йдеться про Усманську нафтобазу, де зберігаються нафтопродукти, які можуть використовуватися для забезпечення військових частин рф і логістики техніки. Удар підтверджують також українські моніторингові канали.
- Паралельно повідомляється про атаку на великий нафтохімічний завод у Стерлітамаку — один із ключових об’єктів російської хімічної промисловості, що вже зазнавав ударів раніше. Місцеві жителі повідомляли про вибухи та роботу ППО, а також про цільове ураження промислової зони. Підприємство виробляє, зокрема, авіаційний бензин і синтетичні матеріали, які використовуються у військовому секторі рф.
- Характер цілей свідчить про системний тиск на паливну базу та виробничі ланцюги, що забезпечують російську армію.
2. У росії знову відклали запуск постачань пасажирського літака МС-21, який кремль позиціонує як флагман «імпортозаміщення» в цивільній авіації.
- Російські авіакомпанії можуть не отримати жодного МС-21 і в 2026 році. Постачання МС-21-310 та «повністю російського» Superjet 100 залежать від завершення сертифікації. У «Ростеху» тепер очікують закінчення цієї процедури лише наприкінці 2026 року.
- Навіть у разі формального отримання сертифікатів експлуатація літаків не розпочнеться одразу. Аероперевізникам доведеться чекати ще кілька місяців через приймання машин, підготовку екіпажів і технічну «обкатку».
- Фактично це зсуває реальний старт комерційних польотів ще далі та робить строки постачань невизначеними. Проєкт МС-21 розробляють з 2009 року, але його серійне виробництво так і не стартувало. Запуск неодноразово переносили — з 2016 року на 2019, 2020, 2022 і 2024.
- 2024 році в «Ростеху» знову обіцяли початок постачань у 2025-му, однак жодного літака авіакомпанії не отримали. Чергове перенесення строків демонструє глибокі проблеми російської авіапромисловості на тлі санкцій і дефіциту технологій.
- Проєкт, який мав стати символом технологічної самодостатності, дедалі більше перетворюється на приклад системної неспроможності росії виконувати власні стратегічні обіцянки.
3. Імпорт російської нафти до Індії у січні може різко скоротитися й опинитися на найнижчому рівні за останні роки.
- Найбільший індійський покупець російської нафти — корпорація Reliance Industries — заявила, що не очікує жодних поставок російської сирої нафти цього місяця. Йдеться про оператора найбільшого у світі нафтопереробного комплексу в Джамнагарі, який у 2025 році був ключовим каналом збуту російської нафти на індійський ринок.
- За даними компанії, протягом останніх трьох тижнів завод не отримував жодних вантажів із росії, а повідомлення про нібито заплановані поставки було спростовано.
- Рішення Reliance пролунало на тлі жорсткого сигналу з боку США. Дональд Трамп публічно попередив Нью-Делі про можливе подальше підвищення мит у разі збереження закупівель російської нафти. Раніше Вашингтон уже довів сукупні тарифи на індійські товари до 50%, напряму пов’язавши половину цього рівня з енергетичною співпрацею з росією. За даними Kpler, у січні імпорт російської нафти до Індії може впасти нижче 1 млн барелів на добу. Для порівняння, ще в червні він сягав близько 2 млн барелів на добу, а в грудні вже знизився до 1,2 млн — мінімуму за три роки.
- Таким чином, росія стрімко втрачає один із ключових ринків збуту. Фактична пауза з боку Reliance означає, що постачання російської нафти в Індію в січні, ймовірно, обмежаться державними НПЗ та компанією Nayara Energy, яка частково пов’язана з російським капіталом і має обмежені альтернативи через санкції ЄС.
- Однак навіть цього може виявитися недостатньо, щоб компенсувати втрату найбільшого покупця. Ситуація підтверджує, що російська нафта дедалі глибше витісняється у «стратегічну сіру зону»: Індія формально не припиняє закупівлі, але під тиском США змушена згортати їх, знижуючи залежність від російських барелів.
4. Загострення ситуації навколо Венесуели створює для росії додаткові ризики та залежності.
- Попри те що рф залишається одним із великих постачальників нафти до Китаю, зростання її частки в китайському імпорті дедалі більше має вимушений характер і супроводжується зростанням дисконту, логістичних витрат і політичної вразливості.
- Проблеми венесуельського напряму — морська блокада, падіння видобутку та нестабільність експорту — тимчасово скорочують альтернативи для Пекіна.
- Однак це не означає посилення позицій москви на рівних умовах. російська нафта дедалі частіше виступає «замінником останньої інстанції», постачаючись у Китай на менш вигідних для рф умовах і з підвищеними санкційними ризиками.
- Залежність від одного великого покупця лише посилюється. Китай, користуючись ослабленням позицій росії на інших ринках, зберігає жорсткий контроль над цінами та умовами контрактів.
- Географія й наявна інфраструктура не компенсують стратегічної проблеми: москва поступово втрачає можливість диверсифікувати експорт і все більше прив’язує нафтові доходи до політичної волі Пекіна.
- У підсумку події у Венесуелі не зміцнюють енергетичну безпеку росії, а навпаки — підкреслюють її зростаючу ізоляцію та перетворення на сировинного постачальника з обмеженим простором для маневру.
5. росія спробувала перевірити ефективність американської морської блокади Венесуели.
- Приводом став інцидент із санкційним нафтовим танкером, який відмовився проходити огляд Береговою охороною США під час виходу з венесуельських вод.
- Після цього москва направила до Вашингтона офіційний дипломатичний запит із вимогою припинити переслідування судна. Ситуація набула додаткової напруги після того, як танкер уже у відкритому морі підняв російський прапор. Пізніше, танкер був офіційно перейменований в Marinera и внесений до російської бази даних суден.
- Таким чином інцидент намагалися перевести з площини санкційного контролю у міждержавний формат. Подальшої ескалації не відбулося: судно не було затримане, а інцидент завершився без силового втручання з боку США. Водночас американська морська блокада Венесуели залишилася чинною, а підхід Вашингтона до контролю за санкційними поставками не змінився. Танкер все ще може бути затриманим оскільки на ньому не було діючого національного прапора, коли до нього наблизилася берегова охорона.
- Епізод став черговим свідченням проблем російського енергетичного експорту, який дедалі частіше змушений діяти на межі міжнародного права, використовуючи зміну прапорів і дипломатичний тиск як інструменти обходу обмежень.
6. Права іноземних компаній на венесуельську нафту опинилися під загрозою після втручання США, що створює додаткові ризики насамперед для російських інтересів.
- Після захоплення Ніколаса Мадуро американськими силами майбутнє мільярдів барелів венесуельської нафти, на які претендують іноземні компанії, стало невизначеним. Аналітики Morgan Stanley зазначають, що найбільші права на ці ресурси зосереджені у державних компаній Китаю та росії, зокрема Sinopec, CNPC і «Зарубежнефть».
- Водночас, саме російські активи виглядають найбільш вразливими через санкційний тиск і обмежені можливості політичного маневру. Ключова проблема полягає не лише у формальних правах, а у здатності продовжувати видобуток. У короткостроковій перспективі ризики для проєктів високі, а перебої з управлінням і фінансуванням можуть призвести до втрати контролю над активами.
- Для росії це означає черговий удар по закордонних енергетичних інвестиціях, які й без того перебувають під тиском санкцій.
- Китайські компанії найімовірніше займуть вичікувальну позицію, навіть якщо тимчасово втратять доступ до постачань і активів. Для росії ж ситуація у Венесуелі дедалі більше виглядає як приклад того, як геополітичні авантюри та залежність від нестабільних режимів обертаються реальними економічними втратами.
7. На тлі американської морської блокади Венесуели з початку року з її вод вийшла ціла флотилія санкційних нафтових танкерів.
- Щонайменше 12–16 суден змогли залишити венесуельські води, перевозячи до 12 млн барелів сирої нафти та пального, попри формальне ембарго США. Усі ідентифіковані танкери перебувають під санкціями, більшість із них вийшли в море без чинної прапорної реєстрації та з вимкненими системами супутникового стеження.
- Частина суден отримала дозвіл іти в так званому «темному режимі» — типовій практиці для перевезень санкційної нафти з Венесуели, Ірану та росії. Половина флотилії — супертанкери, які традиційно використовуються для доставки венесуельської нафти до Азії, насамперед до Китаю.
- Окремо зазначається, що з Венесуели також вийшли менші судна, які раніше виконували внутрішні рейси або брали участь у перевалці імпорту, зокрема російської нафти.
- Це ще раз підкреслює тісне переплетення венесуельських і російських санкційних логістичних ланцюгів, які намагаються вижити за рахунок напівлегальних морських маршрутів.
- Державна компанія PDVSA змушена скорочувати видобуток через переповнені сховища, а самі венесуельські чиновники визнають, що такі відправлення можливі лише як разові операції з високими ризиками.
- Для росії ця ситуація є тривожним сигналом: санкційна модель експорту дедалі більше спирається на «сірий» флот, відключення транспондерів і політично вразливі маршрути, які можуть бути перекриті в будь-який момент.
- москва опиняється в одному пакеті з Венесуелою як постачальник токсичної нафти, експорт якої можливий лише шляхом прямого порушення санкцій і підвищення ризику міжнародних інцидентів.
Більше на https://t.me/Omelyan_News
