"Нотатки консерватора ч.6" - Віталій Гайдукевич

"Нотатки консерватора ч.6" - Віталій Гайдукевич

Що таке свобода?

Ісайя Берлін, досліджуючи питання, дійшов висновку, що свобода буває позитивна і негативна. Негативна свобода, це коли ти вільний від будь-якого примусу до будь-чого – ніяких правил, вимог, рамок – що хочу, те й роблю. Позитивна свобода, це коли особистість долає свої обмеження, самовдосконалюється – свобода для чогось.
У філософському поясненні позитивної свободи є достобіса нюансів і відтінків. Позитивна свобода складна в розумінні і реалізації. Негативна ж свобода проста, шо рубероїд – це коли мене ніхто не чіпає. Ліберали взяли на озброєння саме цю логіку.

Але тут є «але». Припустимо є кріпак і пан. Пан добрий, він не ображає кріпака і дозволяє жити своїм життям. Чи є в цьому випадку кріпак свободною людиною? Якщо в його життя пан не втручається, виходить, що так?

Теорія свободи саме як невтручання, чи не несе негативу для суспільства, для громади? Чи не виходить, що «я маю свободу, коли до мене ніхто немає діла, а я, відповідно, не маю діла до інших»? Кожен сам по собі як заманеться? А спільні цінності? А правила і закони? Про традиції вже мовчу. Без штанів вулицею ходити і щоб нікому до того діла не було, це ж підпадає під «нікому до мене не має бути діла»? За такої логіки про ніяку людську солідарність, ні про які громади і суспільство, зрештою – цінності (що є об’єднуючим фактором) мова не йде?

Найліберальніші ліберали, виходячи із концепції «коли в наші справи ніхто не втручається» автоматично негативно ставляться до будь-якої державної політики. Вона є встановленням обов’язкових правил, а значить втручанням в особисте життя? Виходить будь-яка держава робить індивіда несвободним? Кхм… Тобто держава, це апарат насильства? Так Володя Ульянов був лібералом, чи воно так співпало?

Ліберальна теорія про «державу-нічного-сторожа» росте коріннями саме з того переконання, що держава - це обмеження. І краще б їй бути рамково-охоронним явищем, а решту індивіди вже самі якось розрулять. І якщо в економіці Laissez-faire і справді може давати відчутний результат і з цим погоджуються неоконсерватори. То в інших «галузях» таке масове буйство «на свій хлопський розум», вилазить боком. А головне – за такої логіки неможливе спільне діло, або ж справа громад, або ж RES PUBLICA. Позаяк жодна справа, окрім особистої, не може стати МОЄЮ.

Що на таку логіку відповідають республіканці? Вони наголошують: «я вільний, це коли ніхто не має права оперувати мною без МОЄЇ на те згоди». Тобто справа не в факті «є втручання» чи «немає втручання». Вільна людина, це той, хто не залежить від стороннього бажання. Добрий пан чи ні – байдуже – у кріпака не має бути пана. Вільним людям пани не потрібні. Слуги – теж.

Але на відміну від логіки лібералів, логіка республіканців не відкидає ідею колективної активності, солідарності заради чогось. Це і є та сама позитивна свобода. Адже Res Publicа, це спільна активність, співіснування в державі. Не «апарат насілія», не відкидання держави, не «нічний сторож», а активна участь в справах держави.

З цієї точки зору КОЖНА СВОБОДНА/ВІЛЬНА ЛЮДИНА, що усвідомлено живе в конкретній державі, має розуміти – СТАН ДЕРЖАВИ НАПРЯМУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД УЧАСТІ ГРОМАДЯНИНА В СПРАВАХ ДЕРЖАВИ.
Це республіканська чеснота, звитяга і обов’язок.
ЦЯ ідеологія надає людям право (і разом із тим наділяє обов’язком) брати участь в справах держави, робити державу СВОЄЮ, відкидати свавілля, натомість бути повноцінним учасником (співавтором) громадянського суспільства і державності.

Віталій Гайдукевич