Буквально наступного дня після закінчення Мюнхенської конференції, на якій розраховували поговорити про можливе прискорення підготовки до «нормандського саміту» керівників України, Франції, Німеччини та Росії, почалося загострення на Донбасі. Не варто шукати в цьому простого збігу. Кремль звично задіє всі можливі важелі тиску на противника. І якщо на дипломатичному фронті намагалися вкинути в публічний простір ініційований російськими експертами «план врегулювання» на Донбасі – навколо нього було чимало дискусій на Мюнхенській конференції, але він був відкинутий українською стороною – то на фронті справжньому просто посилюють обстріли.
Тактична мета Кремля на сьогодні виглядає абсолютно прозорою, її ніхто і не приховує. На все нові пропозиції президента Володимира Зеленського і його оточення президент Володимир Путін, його прес-секретар Дмитро Пєсков, міністр закордонних справ Сергій Лавров, інші російські чиновники повторюють одне і те ж: Україна повинна налагодити прямі контакти з керівництвом «народних республік» Донбасу.
Не вийшло з Порошенком, пробують із Зеленським
У цьому немає нічого нового – ні для підходу до української кризи, ні для підходу до криз на пострадянському просторі взагалі. Москва посадила за стіл переговорів керівників Молдови і самопроголошеного Придністров’я, керівників Грузії і Абхазії з Південною Осетією. Результатом такої згоди розмовляти з керівниками маріонеткових адміністрацій став зовсім не мир і не відновлення територіальної цілісності, а можливість для Росії, що називається, «з чистою совістю» підтримувати владу окупованих територій, «субʼєктність» яких в тій чи іншій мірі визнається країнами, від яких ці території відкололи.
В результаті і через майже три десятиліття після початку конфлікту на території Придністров’я знаходиться російська армія, а незалежність Абхазії і Південної Осетії визнана Росією, з цими самопроголошеними республіками укладені угоди, які фактично інкорпорували їх армії до складу Збройних сил Російської Федерації.
Україні готують ту ж долю. Прямих контактів з керівниками «народних республік» вимагали і від адміністрації виконуючого обов’язки президента України Олександра Турчинова, і від Петра Порошенко. Тепер ось розраховують, що вийде з Володимиром Зеленським.
Шукати мир в очах Путіна
Сама згода з проведенням саміту в Парижі Москва зумовила готовністю України підтримати «формулу Штайнмаєра» в її російській редакції та імплементувати цю формулу в українське законодавство. Не для того, щоб повернути Україні контроль над Донбасом, а для того, щоб на законодавчому, а ще краще, як вимагають у Кремлі, на конституційному рівні продемонструвати: це – «особлива територія». І самі ж українці це визнають.
Тепер, коли ніякої згоди з прямими переговорами з керівництвом «народних республік» не спостерігається, а український парламент кілька місяців буде приймати земельне законодавство і навряд чи зможе перейти навіть до обговорення імплементації «формули Штайнмаєра», в Москві явно втратили інтерес до підготовки нового саміту в нормандському форматі. Зате не загублений інтерес до того, в чому Путін завжди знав толк, – до військового тиску на противника.
Про можливість такого тиску – у разі, якщо Володимир Зеленський не піде на саміті в Парижі на пряму капітуляцію перед Росією, – говорили буквально в перші години після заключної прес-конференції лідерів. І ось загострення на фронті настало. Питання тільки в тому, які висновки зробить Володимир Зеленський після цього нового витка війни: зрозуміє, що єдина можливість протистояти Путіну – це оборонятися від Росії і працювати над посиленням спільних дій із Заходом, або продовжить ще більш наполегливо шукати мир в очах російського президента.
