Це Херсон.
Ми не зачиняли двері ні на день.
Всі ці тижні війни наші дівчата виходили на роботу.
Всі ці тижні окупації до них приходять херсонці за найнеобхіднішим.
Медичні вироби для лікарень.
Засоби реабілітації для літніх людей.
Товари гігієни для постійно прикутих до ліжка.
Компоненти першої медичної допомоги для аптечок.
Спочатку.
Здавалося, що ця окупація на лічені дні, потім що на тижні.
Так, в окупації, наш магазин відпрацював вже місяць.
Звичайно.
Працює фіскальна каса з обміном.
Працює банківський термінал Приватбанка.
Жодних контактів з окупантами.
Але ви ж розумієте.
Як може працювати магазин де на вулицях російські військові.
Як може працювати магазин в місті звідки виїхала купа мешканців.
Як може працювати магазин де все менше людей все ще отримують зарплату.
Як може працювати магазин де не працюють банки і зачинена більшість підприємств.
Як може працювати магазин в який за 8 тижнів не доїхала жодна нова поставка товарів.
Як поступати далі?!
В місті з кожним днем з’являється все більше товарів з Криму.
В місто активно завозять продуктову гуманітрану допомогу, медикаменти та ліки з Росіі.
Вже котрий тиждень у мене йде внутрішнє протистояння.
Закрити магазин.
Я точно не хочу і не буду працювати в окупації. Ми це вже проходили в Криму і на Донбасі.
Закрити магазин.
Це означає визнати, що не віриш в нашу перемогу, що не віриш в ЗСУ, що опускаєш руки і визнаєш довгострокову окупацію.
Ми будемо працювати.
Скільки зможемо.
Я впевнений.
Херсон буде українським до тих пір поки ми всі їх не кинемо, поки ЗСУ за них воює і поки самі херсонці будуть боротися за себе і відчувати себе українцями.
