Це через стабільні прильоти по ним впродовж чотирьох років, коли ніхто взагалі нічого не робив. Ну хіба що промовляли пафосні слова на похованні загиблих. Про те, як вони жертовно віддали свої життя за Україну, навіть не доїхавши до фронту. Але я про інше. Мене дивує ця ідея про «вглиб країни». Наче мова йде про Австралію: «Річард Марлз заявив, що навчальні центри будуть пересунуті з прибережних Перта, Аделаїди та Сіднею вглиб материка, у Аліс-Спрингс».
Але ця ідея застаріла навіть для австралійських відстаней, бо вчорашні прильоти по Тюмені, яка вважалася сракою світу навіть у роки розквіту радянської імперії та тріумфу «Аерофлота», показали, що поняття «вглиб» скасовано для будь-якої країни, тим більш для такої, яку балістична ракета пролітає за 10 хвилин всю від східного кордону до західного. Як тут не згадати слова легенди українського держуправління: «Я і моя маладая каманда штото дєлаєм…»
Але вся ця гра у «сунь далі» не стосується нашого навчального центру. Бо на донати моїх читачів ми відразу проектували й будували так, щоб нічого нікуди пересувати не було потрібне. Перше, що ми там збудували – відразу два капітальних сховища, заглиблених так й такого ступеню захисту, що вони витримають навіть пряме влучання балістики. По-друге – розосередженість. Будівлі розкидані лісом так, що щоб влучити у щось, треба накривати весь ліс цілком. Третє – маскування. Після зведення кожного наступного модуля у повітря здіймали розвідника, і якщо він бачив щось серед дерев, маскування переробляли заново. По-п’яте – центр розташований у особливому місці, захищеному з повітря рівно у десять разів краще, ніж урядовий квартал. Тобто, якщо шо – урядовий квартал розмотає, а те сакральне місце – ні.
Всі ці опції з самого початку входили до проекту. Ось чому невеличкий навчальний центр усього на кількох курсантів коштував 16 мільйонів грн. Мені увесь час казали абсолютно всі, що я ніколи не зберу ці кошти. Не було нікого, хто б вірив, що центр буде збудовано. Віра зійшла на великих чинів армії тільки на урочистому відкритті центру. Тепер він потрібен всім, бо випускає таких дроноводів, за кожного з яких притомний командир віддасть батальйон бусифікованих дідів 50+ з усім майном.
Й все це сталося завдяки тому, що мої читачі донатили на центр. Багато хто – із своїх пенсій. Державних коштів там немає жодної копійки. Так, є великі суми від моїх знайомих бізнесменів. Є гроші українського бізнесу. Але не держави.
Українці вчергове винесли й цей центр на своїх плечах. Чат GPT вважає, що від початку повномасштабної війни до початку жовтня 2025 українці задонатили на армію своїх власних коштів від 130 до 200 млрд. грн.
Після навчального центру ми зібрали на гвинтівки для снайперів НГУ. А тепер збираємо на Повітряних Мисливців за FPV-дронами, якого дуже чекають хлопці на нулі, особливо тепер, коли через два-три тижні почне обсипатися листя з дерев. Долучайтеся до нашого збору й ви! Навіть декілька ваших гривень дозволять скоріше відправити мисливця у військо!
