Екс-власник «Металіста» розмірковує про футбол, політику та різні прояви «конфлікту інтересів»
— Олександре Владиленовичу, бачив вас на матчі «Челсі» — ПСЖ…
— Було таке. Поїхав до Лондона подивитися цікавий «лігочемпіонський» футбол.
— Для мене ключове слово «поїхав»: тобто ви не живете у британській столиці?
—
Ні, сьогодні мій основний дім — село Мартове Харківської області. Тут
найлегше мене знайти. Хоча, за потреби, приїжджаю і до Харкова, і в
Лондон. Або ще кудись.
— Ті, хто розповсюджує чутки про ваше
«ПМЖ» у Великій Британії, аргументують їх тим, що вам… як би це сказати,
страшно в Україні. Принаймні у Харкові поки при владі Геннадій Кернес…
—
Нічого я не боюся! Коли я чого боявся? За часів Януковича, коли ці
хлопці мали просто величезну владу як у місті, так і в області (зрештою —
в державі), мене вони не лякали. А що тепер, коли у них мінімальна
влада?.. Знаєте, я з цього приводу вже давно сказав усе, що хотів.
— Тоді чому обрали домівкою село?
— Воно ж не біля Нью-Йорка знаходиться, від Мартового до Харкова якісь 40 км! Тут чути все, що відбувається в обласному центрі.
— Значить, до вас доносяться різні погані події з міста, зокрема, терористичні акти. Чи можна цьому зарадити?
—
Хіба я здатен вплинути на таке? Я ж не при владі. Реагую на все так, як
решта харків’ян: переживаю… Але повторюю: те, що нині я живу в селі, не
означає, ніби мені некомфортно в Харкові.
— А може, все ж варто
було іммігрувати? Кажуть, той же Роман Абрамович наполегливо пропонував
вам купити ФК у Швейцарії чи в Австрії (дехто навіть згадує англійську
прем’єр-лігу) …
— Цього не пропонував. Справді, ми з ним — і не
тільки з ним — обговорювали різні проекти, що стосуються європейського
футболу. Причина — показовий успіх із «Металістом»: я ж прийняв його як
клуб-банкрут, а залишив одним із грандів… ну, добре, одним із
найсильніших в Україні, командою, котра входила до топ-30 на континенті
за рейтингом УЄФА. Навіть сьогодні «Металіст» на якомусь там 40-му
місці, але то вони «виїжджають» на старих бонусах. Усі ж бачать, що мені
вдалося, тому друзі пропонують продовжувати, розвивати схожі проекти.
Втім, я однозначно вирішив: окрім «Металіста», нічим іншим у футболі не
займатимусь.
— Про ваш колишній ФК: ніхто з тих 14 гравців не звертався по допомогу? Аби ви якось втрутилися?
—
Не було такого. Та й навіщо до мене звертатися, що я можу? Я ж не
процедурна інстанція! Їм до суду давно треба було йти. Як можна людей
півроку без грошей тримати?! Хоча, коли клуб очолює клоун — усе може
бути.
— Із можновладців ніхто не просив втрутитися? Наприклад,
Арсен Аваков — людина, за моїми враженнями, не байдужа до футболу
Харкова.
— Ніхто на мене не виходив. Принаймні з держчиновників
найвищого рівня. Та й не дивно: сьогодні у них є набагато важливіші
справи, ніж спорт. Незрівнянно важливіші…
— Якраз про
«держчиновників найвищого рангу»: хочу задати питання, котре обмірковую
вже рік. Можливо, воно образить вас, тому наперед прошу вибачення…
—
Мене нічого не може образити! Я, чесне слово, лягаю й прокидаюсь зі
спокійною совістю. Чогось поганого за душею не маю, тому давайте!
— Чому
ви не пішли, умовно кажучи, «шляхом Коломойського»? Чому після 21
лютого 2014-го фактично усунулись од справи державотворення, та ще й у
настільки складний для України час? Чому, наприклад, не очолили
Харківську ОДА? Можливо, сьогодні «перша столиця» не здригалася би від
залишкових поштовхів «російської весни»? Й усе було би спокійно, як у
Дніпропетровську. Принаймні я в цьому впевнений!
— У кожного свій
шлях. Я поважаю Ігоря Валерійовича, проте хто сказав, що всі
зобов’язані йти його шляхом? Що всі мають працювати в ОДА. Ви зрозумійте
важливу річ: я ж не олігарх! У мене немає того, що визначає це поняття:
підконтрольних ЗМІ, бізнесу по всій країні, «своїх» народних депутатів
чи навіть цілих фракцій… Є речі, з якими я не можу миритися. Найперше —
корупція. А коли бізнесмен стає держчиновником, цього майже нереально
уникнути. Спрацьовує конфлікт інтересів, людина розривається: працювати
на державу або на себе. Колись, у 2002-2006 роках, я був депутатом
Верховної Ради. Цього вистачило! По тому я дав інтерв’ю тижневику
«Дзеркало тижня», де сказав: більше в політику не лізтиму… Та й без
того, щоби працювати в ОДА, можна багато зробити для рідного міста.
— Із цих слів роблю висновок, що за цілий рік вам ніхто не пропонував посаду губернатора Харківщини.
—
Правильний висновок. Ніхто не пропонував. Принаймні з Києва. А якби
запропонували… Навряд чи погодився б. Маю на це відповідь: або
бізнесмен, або чиновник. Якщо суміщаєш — чекає конфлікт інтересів і
корупції.
— Трохи про «конфлікт інтересів». Із 6 березня футбол
України «живе по-новому»: Виконком Федерації на 90 % складається з
людей, так чи інакше підконтрольних Григорієві Суркісу. Як вам
«перезавантаження», «люстрація», «очищення»?
— А ніяк! Не слідкую за цими справами.
— Маю
враження, що сьогодні ви не тільки «верхами» нашого футболу не
переймаєтеся, а й «низами». Не раз виникало враження: Олександр
Ярославський більше не займатиметься спортивним меценатством. І
правильно, мені здається! Адже це те ж саме, що власноруч спалювати
гроші. Тут — корупція, там — корупція, підкилимні ігри, продажні судді,
«підмазані» журналісти… Можеш усе робити правильно, але якщо хтось
захоче — програєш. Припустімо, як торік «Дніпрові» перекрили
чемпіонство!
— Слухайте, при мені також усякого було! Особливо
багато проблем почалося весною того ж 2010 року, питання до арбітражу
виникали ледь не в кожному другому матчі «Металіста». Найяскравіший
спогад — червона картка Марко Девичу в київському поєдинку.
Пам’ятаєте?.. У житті трапляються неприємності, труднощі, однак не можна
складати руки. Якщо по-справжньому любиш якусь справу, займатимешся
нею, не зважаючи ні на що! Повірте, футбол перекриває весь перерахований
вами негатив. Коли бачиш, наприклад, як півторамільйонне місто уперше
за багато років пишається своєю командою. Коли цією ж командою пишається
Україна, бо вона гідно виступає в Європі. Коли перед тобою — чудовий
реконструйований стадіон, клубна база, аеропорт. Коли твоє місто
ідеально впоралось із великим завданням — провести чемпіонат континенту
для збірних. Зрештою, коли діти мають спортшколу… Соціальна
відповідальність для мене не порожній звук.
Володимир Баняс Український футбол
