Повномасштабна війна й надалі визначає контекст, у якому функціонує українська освіта. У 2025 році система освіти працювала в умовах постійних безпекових ризиків, демографічних втрат і фінансових обмежень, що впливало на зміст рішень, темпи реформ і їхню практичну реалізацію.
Водночас освіта залишалася тісно пов’язаною з політичними процесами в країні. Бюджетні рішення, робота парламенту, кадрові перестановки та зовнішні зобов’язання держави задавали рамки для діяльності Міністерства освіти і науки й підпорядкованих йому інституцій. Попри це система виконувала власні базові функції – забезпечувала освітній процес, проводила вступні кампанії, оновлювала нормативну базу та підтримувала загальну керованість.
Окремим фактором впливу стала посилена роль грантових організацій і проєктів міжнародної технічної допомоги, які дедалі активніше залучалися до формування освітніх політик. Відтак освітній порядок денний 2025 року формувався на перетині війни, політики, зовнішніх впливів і спроб зберегти внутрішню стабільність системи.
Освіта.ua пропонує читачам власний погляд на ключові події й тенденції 2025 року, які визначали напрям розвитку української освіти та вплинули на її сучасний стан і перспективи.
Нові стандарти, старі проблеми: як стартувала реформа дошкільної освіти
Реформа дошкільної освіти стала однією з ключових системних змін 2025 року. З 1 січня набрав чинності новий Закон України «Про дошкільну освіту», який оновив підходи до організації та змісту дошкілля, замінивши застарілу нормативну базу. Документ врахував демографічні зміни, виклики воєнного часу та потребу в більшій гнучкості для сімей, які часто змінюють місце проживання.
Новий закон розширив можливості для різних форм здобуття дошкільної освіти, закріпив право батьків на вибір освітньої траєкторії та посилив роль громад. Важливим доповненням стало ухвалення оновленого санітарного регламенту, який адаптував вимоги безпеки, харчування й організації освітнього простору до сучасних стандартів, з урахуванням повітряних тривог і перебування дітей в укриттях.
Водночас старт реформи оголив старі системні проблеми. Фінансування дошкільної освіти й надалі повністю залежить від місцевих бюджетів, що поглиблює нерівність між громадами. Особливо гострою залишається проблема низьких заробітних плат працівників дошкілля, які не відповідають суспільній значущості професії. 2025 рік показав: без вирішення питання стабільного фінансування і підвищення престижу праці вихователів оновлені стандарти ризикують залишитися декларативними.
Оцінювання в базовій НУШ: реформа, що застрягла в поясненнях
У 2025 році система оцінювання за групами результатів у базовій школі НУШ стала одним із найбільш проблемних елементів реформи. Ідеться про модель, за якої навчальні досягнення учнів оцінюються не за окремими темами чи контрольними роботами, а за кількома узагальненими групами результатів. Такий підхід мав змістити акцент із формального виставлення балів на опис реальних навчальних досягнень і рівня сформованості компетентностей.
На практиці ця система зіткнулася з масовим несприйняттям з боку вчителів і нерозумінням з боку батьків. Для педагогів оцінювання за групами результатів виявилося надмірно складним в адмініструванні: воно потребує докладного опису досягнень учнів, заповнення нових форм документації та постійного пояснення логіки оцінок. В умовах кадрового дефіциту й перевантаженості школи нова модель сприймалася не як інструмент підтримки, а як додатковий бюрократичний тиск.
Реакція Міністерства освіти і науки полягала в масштабній роз’яснювальній кампанії. Упродовж року проводилися численні вебінари, готувалися путівники та рекомендації, які мали пояснити, як працювати з оцінюванням за групами результатів і коректно фіксувати навчальні досягнення. Фактично реформа перейшла в режим постійного «пояснення реформи», що стало непрямим визнанням проблем із її практичним упровадженням.
У підсумку 2025 рік показав: проблема оцінювання в базовій НУШ полягає не в самій ідеї компетентнісного підходу, а в глибокому розриві між концепцією та реальністю школи. Поки система не пропонує простих і зрозумілих інструментів і не спирається на довіру до вчителя, оцінювання за групами результатів залишатиметься адміністративною вимогою, а не дієвим механізмом покращення якості освіти.
Профільна старша школа: між концепціями та спроможністю громад
У 2025 році підготовка до впровадження профільної школи стала однією з ключових стратегічних тем освітньої політики. Держава та органи місцевого самоврядування зосередилися на формуванні мережі академічних ліцеїв, які мають забезпечити перехід від універсальної моделі навчання до профільної. За масштабом і потенційними наслідками це одна з найбільших структурних змін у шкільній освіті за останні десятиліття.
Практична реалізація реформи відразу виявила її залежність від спроможності громад. Моделювання мережі ліцеїв базувалося на демографії, транспортній доступності, кадровому потенціалі та матеріальній базі, і саме на цьому етапі стало очевидно, що стартові умови в регіонах суттєво різняться. Показово, що навіть у багатьох достатньо розвинених і населених громадах виникли серйозні питання щодо можливості створення ліцеїв у форматі та за умовами, передбаченими реформою – через вимоги до наповнюваності, кількості профілів, кадрового забезпечення та інфраструктури. Презентація концепції освітніх галузей задала логіку глибшої спеціалізації, однак для значної частини громад вона поки що залишається радше теоретичною рамкою, ніж практичним інструментом.
Зрештою 2025 рік показав: профільна школа як стратегія сформульована, але її реалізація стикається із системними обмеженнями. Ризики нерівності доступу, проблеми підвезення учнів, дефіцит кадрів і обмежене фінансування можуть суттєво вплинути на результат реформи. Без гнучкішого підходу до створення ліцеїв, узгоджених дій держави й громад та чітких ресурсних гарантій курс на профільність ризикує залишитися декларативним, а не стати повноцінною трансформацією старшої школи.
«Гроші ходять за вчителем»: автономія вчителя чи ілюзія вибору
У 2025 році оголошено перехід на модель «гроші ходять за вчителем» у сфері підвищення кваліфікації педагогів. Ідеться про «закріплення» коштів за вчителем і надання йому права самостійно обирати провайдера, формат і зміст навчання. Концептуально це виглядає як рух у бік професійної автономії та подолання формалізму в системі підвищення кваліфікації.
Водночас дискусії довкола моделі показали, що свобода вибору не гарантує автоматичного зростання якості. У центрі обговорень опинилися питання обліку коштів, критеріїв якості програм і вимог до провайдерів. Ризик появи формальних курсів і «сертифікатів заради сертифікатів» залишається високим, особливо за відсутності чіткого моніторингу. Крім того, нерівний доступ до якісних освітніх послуг між великими містами й малими громадами ставить під сумнів рівність можливостей для всіх педагогів.
У підсумку 2025 рік показав, що модель «гроші ходять за вчителем» має потенціал змінити культуру професійного розвитку, але водночас несе нові ризики для системи. Без зрозумілих правил, реального контролю якості та підготовки самих педагогів до відповідального вибору автономія може перетворитися на ілюзію, а реформа – на чергову зміну фінансового механізму без відчутного впливу на якість освіти.
«Вчительська тисяча»: підтримка в умовах війни чи символічний жест
Запровадження доплат за роботу в несприятливих умовах стало однією з найбільш обговорюваних соціальних ініціатив у сфері освіти у 2025 році. З 1 січня вчителям почали виплачувати щомісячну доплату у розмірі 1000 гривень, а з 1 вересня доплату підвищили до 2000 гривень. Рішення стало реакцією держави на роботу педагогів в умовах воєнного стану, постійних повітряних тривог і психологічного навантаження.
Водночас практичний ефект цих виплат виявився обмеженим. Доплата не була інтегрована в посадовий оклад, не впливала на розмір інших надбавок і пенсійних виплат та фінансувалася в межах жорстко обмежених бюджетних можливостей. Для значної частини вчителів вона стала радше символічним жестом підтримки, ніж реальним інструментом покращення матеріального становища.
Зрештою доплати виконали радше політичну й комунікаційну функцію, ніж стали системним рішенням. Вони засвідчили готовність держави шукати тимчасові форми підтримки педагогів, але водночас знову актуалізували ключову проблему – відсутність довгострокової моделі запровадження гідної оплати праці. 2025 рік показав, що без перегляду базових окладів і стабільних фінансових гарантій навіть регулярні доплати не змінюють ситуації в галузі.
Швидше, але не для всіх: підсумки пілоту з доставки підручників
Оновлення механізму доставки підручників стало однією з найбільш прикладних управлінських змін 2025 року. У межах пілотного проєкту держава перейшла до прямої доставки підручників від видавництв безпосередньо до шкіл, намагаючись розв’язати хронічну проблему запізнілого забезпечення навчальною літературою та розмитої відповідальності в логістиці.
Результати експерименту виявилися нерівномірними. В окремих регіонах нова модель справді дозволила скоротити строки постачання, однак загальний ефект значною мірою залежав від готовності видавництв, рівня координації зі школами та наявності чітких графіків доставки. Паралельно частину організаційного навантаження було фактично перекладено на заклади освіти, а для видавництв логістика стала новою і не завжди підкріпленою ресурсами функцією.
У підсумку пілот частково покращив ситуацію з доставкою підручників, але не став універсальним рішенням для всієї системи. 2025 рік показав, що пряма доставка може працювати ефективно лише за умови чітких правил, розподілу відповідальності та стабільної державної координації – без цього позитивний ефект залишатиметься точковим.
Експеримент завершено: освітні гранти для контрактників ідуть у закон
Завершення дворічного експерименту з надання грантів студентам, які навчаються на контрактній формі, стало однією з помітних подій у сфері вищої освіти 2025 року. Механізм було запроваджено з метою розширити доступ до вищої освіти, запропонувавши альтернативу класичній системі державного замовлення, яка не завжди дозволяє охопити всіх вступників, які мають непогані результати навчання.
Ключова ідея експерименту полягала в тому, щоб замість повного фінансування навчання окремих студентів держава могла частково підтримати більшу кількість вступників, зменшуючи навантаження на родини та водночас зберігаючи конкуренцію між закладами вищої освіти за абітурієнтів.
Такий механізм продемонстрував свою життєздатність. Гранти стали реальною допомогою для студентів-контрактників і підтвердили, що модель співфінансування може працювати як інструмент освітньої політики.
Відтак, експеримент визнано вдалим, а парламентарі рекомендували закріпити механізм грантів на законодавчому рівні. У разі ухвалення відповідних рішень гранти можуть стати постійним інструментом державної підтримки, який дозволить більш гнучко реагувати на потреби вступників.
Вступ за правилами, але з винятками: як змінювався доступ до вищої освіти
У 2025 році держава зберегла загальну логіку вступу до закладів освіти на основі результатів зовнішніх стандартизованих іспитів. Для вступників на бакалаврат ключовим інструментом залишився НМТ, для магістратури – ЄВІ та ЄФВВ, а також було розширено перелік фахових іспитів залежно від спеціальностей. Такий підхід дозволив зберегти керованість вступної кампанії в умовах війни та забезпечити мінімально необхідний рівень прозорості й порівнюваності результатів.
Водночас система вступу зазнала подальшої ускладненості. Розширення переліку фахових випробувань у магістратуру підвищило вимоги до абітурієнтів і дало закладам вищої освіти більше інструментів для відбору мотивованих вступників. Для аспірантів було запроваджено новий обов’язковий іспит з методології наукових досліджень, який мав на меті підвищити якість підготовки майбутніх науковців і знизити суб’єктивний чинник при вступі в аспірантуру.
Разом із цим дедалі помітнішою стала інша тенденція – постійне зростання кількості пільгових категорій вступників. Розширення соціальних гарантій є зрозумілою реакцією держави на наслідки війни, однак воно поступово змінює баланс між конкурсним відбором і позаконкурентними механізмами зарахування. У результаті значення тестових результатів для частини вступників фактично зменшується.
Додатковим чинником стала поява анонсованого «нульового курсу» підготовки до навчання в університетах. Попри задекларовану мету вирівнювання стартових можливостей студентів, експерти застерігають, що в поєднанні зі зростанням кількості пільг цей механізм може ще більше нівелювати роль результатів НМТ. У підсумку 2025 рік продемонстрував прагнення держави зберегти тестоцентричну модель вступу, але водночас оголив суперечність між принципом справедливого конкурсу та соціальною підтримкою, яка дедалі активніше впливає на правила доступу до вищої освіти.
Підземні школи як відповідь на війну: необхідність чи дорога альтернатива
У 2025 році зроблено помітну ставку на створення підземних шкіл як одного з рішень для забезпечення очного навчання в умовах постійних безпекових загроз. Ідея полягає в будівництві або облаштуванні повноцінних навчальних просторів під землею, які можуть використовуватися як укриття та місце проведення занять. Для прифронтових і прицільно обстрілюваних регіонів такий підхід розглядається як спосіб повернути дітей до більш стабільного освітнього процесу.
З практичного погляду підземні школи дійсно вирішують одну з ключових проблем воєнного часу – неможливість проводити очне навчання через постійні переривання. У громадах, де реалізуються такі проєкти, з’являється можливість зменшити кількість дистанційних днів, стабілізувати навчальні графіки та створити безпечні умови перебування в закладі освіти. Саме це робить ідею актуальною для окремих територій, які системно перебувають під загрозою обстрілів.
Водночас цей підхід викликав широку дискусію щодо ефективності використання бюджетних коштів. Будівництво або переобладнання підземних шкіл є дорогим і тривалим процесом, який далеко не всі громади можуть собі дозволити навіть за державної підтримки. Критики наголошують, що в окремих регіонах значно дешевшими й швидшими могли б бути альтернативні рішення – модернізація існуючих укриттів, розвиток змішаного навчання або інвестування в цифрову інфраструктуру.
Відтак ставка на підземні школи виявилася радше точковим, ніж універсальним рішенням. Для громад, які перебувають у зоні підвищеного ризику, такі проєкти є виправданими й необхідними. Водночас для всієї системи освіти питання ефективності залишається відкритим: без чітких критеріїв відбору проєктів і прозорого аналізу витрат існує ризик, що значні кошти будуть вкладені в інфраструктуру з обмеженим довгостроковим ефектом. Загалом за два останні роки держава спрямувала понад 11 млрд грн на будівництво підземних шкіл та укриттів.
Інженери не прийшли: чому бюджетні місця залишилися порожніми
Проблема незаповнених бюджетних місць на технічні та інженерні спеціальності стала одним із тривожних сигналів для системи вищої освіти у 2025 році. Попри задекларований державний пріоритет розвитку інженерних і технологічних напрямів, значна частина бюджетних місць у цих галузях так і залишилася порожньою. Це засвідчило розрив між стратегічними намірами держави та реальними освітніми виборами абітурієнтів.
Ця тенденція зберігається, незважаючи на високий попит на кваліфікованих інженерів та технічних фахівців на ринку праці, особливо у сферах оборонних технологій та ІТ.
Однією з ключових причин стала низька привабливість інженерних спеціальностей для вступників. Складність навчання, високі вимоги до підготовки з математики та природничих дисциплін, а також невизначені перспективи працевлаштування в умовах війни й нестабільної економіки змушують абітурієнтів обирати більш універсальні напрями. Додатковим чинником стала міграція молоді за кордон.
Водночас ситуація виявила системні прорахунки у формуванні державного замовлення. Кількість бюджетних місць не завжди відповідала реальному попиту, а комунікація щодо переваг технічних спеціальностей залишалася фрагментарною. Для частини вишів це означало втрату фінансування та необхідність перегляду освітніх пропозицій, а для держави – неефективне використання коштів на підготовку фахівців критично важливих галузей.
Разом із тим незаповнені бюджетні місця стали приводом для ширшої дискусії про зміну підходів до популяризації інженерної освіти. Без системної роботи зі школярами, оновлення змісту програм, тіснішої співпраці з роботодавцями та реальних гарантій працевлаштування державні стимули у вигляді бюджетних місць залишатимуться малоефективними. 2025 рік показав, що сам по собі пріоритет у документах не гарантує зацікавленості молоді в складних, але стратегічно важливих спеціальностях.
Між контролем і правом на освіту: рік перевірок і відрахувань
У 2025 році Міністерство освіти і науки активізувало роботу з протидії використанню освіти як механізму ухилення від мобілізації. Одним із ключових індикаторів ефективності цієї політики стало різке скорочення кількості вступників-чоловіків віком 25 років і старше – за підсумками вступної кампанії їхня кількість зменшилася майже вдвічі порівняно з попередніми роками. Це свідчило про зниження мотивації вступати до закладів освіти не з освітньою, а з суто формальною метою.
Паралельно МОН ініціювало масштабні перевірки дотримання вишами вимог до організації освітнього процесу, фактичного відвідування занять і реального навчання студентів. За результатами цих перевірок значну кількість здобувачів освіти було відраховано через невиконання навчальних планів, відсутність академічної активності або порушення правил зарахування. Для частини університетів це стало серйозним сигналом про неприпустимість формального «утримання контингенту» без реального навчального процесу.
З одного боку, такі дії дозволили очистити систему від відверто фіктивного навчання та посилили довіру до статусу студента як реального учасника освітнього процесу. Держава продемонструвала, що освіта не може бути інструментом уникнення загальногромадянських обов’язків, а заклади освіти несуть відповідальність за якість і доброчесність навчання.
Водночас кампанія викликала й неоднозначну реакцію в освітньому середовищі. Частина експертів відзначила ризик надмірного адміністративного тиску та можливого обмеження доступу до освіти для дорослих вступників, які мають легітимну мотивацію до навчання або перекваліфікації. 2025 рік показав, що боротьба з «ухилянтами через освіту» дала відчутний результат, але водночас поставила перед системою складне завдання – зберегти баланс між державними безпековими інтересами та правом громадян на освіту протягом життя.
Підвищення ціною навантаження: чому вчителі сказали «ні»
Одна з найгостріших дискусій у сфері освіти розгорнулася навколо ініціатив профільного комітету Верховної Ради, спрямованих на зміну умов праці вчителів під гаслом підвищення їхніх зарплат. Ключовими пропозиціями стали збільшення навчального навантаження на одну ставку з 18 до 22 годин і відмова від безстрокових трудових договорів. Ці кроки презентувалися як складник комплексного оновлення системи оплати праці та підвищення її ефективності.
Прихильники змін наполягали, що за рахунок більшої кількості годин можна підвищити оплату праці без додаткового тиску на бюджет, а строкові договори мали б стимулювати професійний розвиток і «оновлення» кадрового складу шкіл. Аргументація часто спиралася на посилання до європейських практик, однак без детального врахування українського контексту.
Реакція педагогічної спільноти виявилася різко негативною. Учителі та профспілки наголошували, що формальне збільшення годин ігнорує реальний обсяг роботи поза класом – підготовку до уроків, перевірку зошитів, звітність, роботу з батьками та значне психологічне навантаження. Ідея скасування безстрокових договорів була сприйнята як пряма загроза професійній стабільності, особливо в умовах війни, дефіциту кадрів і загальної втоми системи.
Зрештою ці ініціативи стали каталізатором консолідації педагогів навколо захисту трудових прав. Спротив змусив законодавців переглянути підходи й засвідчив межу прийнятності для освітян: підвищення зарплат не може відбуватися ціною погіршення умов праці та звуження базових гарантій. 2025 рік показав, що реформи у сфері праці вчителів потребують не лише бюджетних розрахунків, а й реального діалогу з тими, хто щодня працює в школі.
Перестановки в МОН: ідеолог реформ пішов, міністр залишився
Найрезонанснішою кадровою зміною року стало звільнення заступника міністра Михайла Винницького – одного з ключових ідеологів реорганізації державних університетів. За інформацією з політичних і експертних кіл, це рішення було значною мірою зумовлене невдоволенням частини депутатського корпусу, зокрема депутатів, які традиційно опікуються питаннями освіти й мають тісні зв’язки з університетським середовищем.
Відставка Винницького стала своєрідним компромісом між владними інституціями в ситуації, коли питання збереження посади міністра освіти і науки Оксена Лісового набуло політичної чутливості. Фактично усунення заступника міністра, який асоціювався з найбільш жорсткими й непопулярними рішеннями щодо укрупнення університетів, дозволило на певний час «каналізувати» негативний фон і знизити рівень публічного та парламентського невдоволення політикою МОН, не вдаючись до радикальніших кадрових кроків.
На тлі переформатування уряду під час переходу від уряду Дениса Шмигаля до уряду Юлії Свириденко Оксен Лісовий зберіг свою посаду. Для частини експертів це виглядало як спроба зберегти управлінську тяглість і уникнути різких змін у гуманітарному блоці. Водночас усередині освітньої спільноти таке рішення не зняло всіх запитань щодо подальшого курсу міністерства.
Показово, що вже наприкінці 2025 року тема можливої відставки міністра знову повернулася в публічний простір. Однак вона не була реалізована через інші пріоритети політичного порядку денного. У підсумку кадрові рішення в МОН знову були відкладені, а їх остаточне вирішення фактично перенесене на 2026 рік. Таким чином, 2025 рік продемонстрував, що кадрові перестановки в освітньому відомстві залишаються інструментом політичного балансу, а не лише управлінських рішень.
Коли рішення приходять із проєктів: хто насправді визначає освітню політику
У 2025 році освітня політика Міністерства освіти і науки дедалі більше формувалася в тісній взаємодії з грантовими організаціями та проєктами міжнародної технічної допомоги. В умовах війни та обмежених можливостей державного бюджету саме ці структури стали одним із ключових джерел ідей, рішень та фінансування для реформ, аналітики, пілотних ініціатив і комунікаційних кампаній.
Вплив грантових проєктів на визначення державної політики викликає критику з боку освітянської спільноти. Частина запропонованих рішень запозичується з освітніх моделей окремих європейських країн і не завжди враховує український контекст – фінансові можливості, ментальні та історичні особливості, ідеологічні розбіжності й реальні умови роботи закладів освіти. У такому вигляді ці підходи нерідко сприймаються як «чужорідні елементи», які намагаються механічно інтегрувати в українську освітню систему без достатньої адаптації.
Попри активну зовнішню підтримку та інтенсивну комунікацію, суспільне сприйняття освітніх трансформацій у 2025 році залишалося стримано-песимістичним. Освітяни й батьки дедалі частіше оцінювали реформи через власний досвід – рівень навантаження, умови праці та матеріальне забезпечення, а не через презентації й звіти. Без чітко сформульованої власної державної освітньої політики, заснованої на українських реаліях і підтриманій професійною спільнотою, навіть добре профінансовані проєкти не здатні забезпечити довіру та відчутний позитивний ефект від реформ.
Зарплати зростають, доходи – ні: освітяни в бюджеті-2026
Ухвалення державного бюджету на 2026 рік стало для освітян однією з найбільш очікуваних подій. Документ передбачає двоетапне підвищення посадових окладів: на 30% з січня та ще на 20% з вересня. Це рішення подається як компроміс між багаторічним запитом педагогічної спільноти на гідну оплату праці та обмеженими фінансовими можливостями держави в умовах війни.
Проте ключовий ефект цього підвищення значною мірою нівелюється загальним зростанням цін і вартості життя. Навіть за повної реалізації закладених у бюджеті рішень освітяни залишатимуться серед найменш оплачуваних працівників у державному секторі, а їхні реальні доходи зростатимуть повільніше, ніж витрати домогосподарств. Двоетапний формат підвищення додатково розтягує відчутний ефект у часі, відкладаючи його на другу половину року.
У бюджетних рішеннях також зафіксовано доручення Міністерству освіти і науки розробити нову модель оплати праці освітян. Це спроба відійти від застарілої тарифної сітки та створити більш гнучку систему, яка враховуватиме кваліфікацію, навантаження, умови праці й рівень відповідальності. Водночас сама можливість її впровадження пов’язується з майбутніми фінансовими можливостями держави, що робить реформу радше відкладеною обіцянкою, ніж близькою перспективою.
Таким чином, бюджет-2026 зафіксував подвійний сигнал для освітян: формальне підвищення окладів як визнання проблеми низьких зарплат і відсутність реального прориву в рівні життя. 2025 рік завершився з розумінням того, що без системних рішень і захисту доходів від інфляції навіть збільшені цифри в платіжках не означатимуть відчутного покращення фінансового становища педагогів.
Підготовка до НМТ як індустрія: симптоми кризи шкільної освіти
Зростання попиту на приватну підготовку до НМТ перетворило цю підготовку на повноцінний освітній ринок. Для багатьох родин курси, марафони та репетиторські програми стали не додатковою опцією, а обов’язковою умовою успішного вступу. Це свідчить не лише про конкуренцію між вступниками, а й про системну недовіру до здатності школи підготувати учня до вирішального іспиту.
Формат НМТ дедалі більше стимулює не глибоке засвоєння навчального матеріалу, а тренування тестових стратегій і «натаскування» на типові завдання. У цій логіці школа програє приватному сектору, який швидко адаптується, продає зрозумілий результат і працює з тривогою батьків. Фактично держава погоджується з тим, що підготовка до вступу відбувається поза межами загальної середньої освіти, перекладаючи відповідальність за результат на родини.
Наслідком такого тренду стає поглиблення освітньої нерівності. Доступ до якісної підготовки до НМТ дедалі більше залежить від фінансових можливостей, а не від здібностей чи зусиль учня. Відсутність чітких стандартів і контролю за ринком освітніх послуг створює сприятливе середовище для комерціалізації страху перед іспитом і гучних обіцянок, які не завжди мають освітню цінність.
Загалом популярність індустрії підготовки до НМТ є не так успіхом приватних освітніх проєктів, як діагнозом системі. Наразі школа не сприймається батьками як достатній і надійний інструмент підготовки до вступу.
Вища освіта на спаді: тривожна динаміка вступу
Українська система вищої освіти у 2025–2026 роках продовжила втрачати абітурієнтів, і ця тенденція вже не виглядає тимчасовою. Кількість вступників зменшилася майже на всіх рівнях освіти, що свідчить про системний характер проблеми. Освіта дедалі чіткіше віддзеркалює наслідки війни, демографічного спаду, міграції та втрати зв’язку молоді з українським освітнім простором.
Найглибший провал зафіксовано у фаховій передвищій освіті: у 2025 році до коледжів вступило приблизно на 40 тисяч осіб менше, ніж роком раніше. Відчутно скоротилася й магістратура на контрактній формі – мінус 37 тисяч вступників або майже третина контингенту. Відносно стабільним залишається лише бакалаврат: кількість вступників тут незначно зросла – зі 197 до 199 тисяч осіб. Однак цього приросту недостатньо, щоб компенсувати загальну втрату.
Таким чином, освітня система недорахувалася близько 67 тисяч випускників шкіл, які завершили навчання у 2025 році, але так і не з’явилися в українських освітніх реєстрах. Якщо ж порівнювати реальні показники з демографічним потенціалом – понад 510 тисяч народжених у 2008 році, – масштаби проблеми стають ще очевиднішими. За роки війни вища освіта втратила понад 200 тисяч потенційних студентів через виїзд за кордон, розрив освітніх траєкторій або відмову від навчання взагалі.
Ці цифри означають не лише скорочення студентського контингенту, а й довгострокові ризики для науки, економіки відновлення країни. Рік, що минає, чітко показав: тривожна динаміка вступу перестала бути проблемою окремих університетів і перетворилася на виклик національного масштабу, який без системних рішень держава лише відкладатиме, але не подолає.
З НОВИМ РОКОМ!
Цей рік був для української освіти роком складних рішень, компромісів і випробувань на стійкість. Війна, політичні процеси, фінансові обмеження й суспільні очікування формували непростий контекст, у якому освітня система продовжувала працювати, навчати, приймати вступників і шукати відповіді на виклики часу. Попри всі суперечності й проблеми, освіта залишалася однією з опор суспільства – простором, де зберігається віра в майбутнє.
Ми щиро зичимо всім освітянам, науковцям, вашим родинам миру, сил, внутрішньої рівноваги та гарного настрою. Нехай попереду буде більше стабільності, впевненості й рішень, які справді полегшують роботу та підвищують якість освіти. Хай Новий рік принесе не лише нові реформи, а й реальні можливості для розвитку, гідної праці та професійної поваги.
Окрема подяка – нашим партнерам, авторам, експертам, блогерам і всім небайдужим, хто у 2025 році брав участь у фахових дискусіях, критикував, підтримував, пояснював і допомагав тримати тему освіти в центрі суспільної уваги. Саме завдяки вам розмова про освіту залишається живою, чесною й необхідною. Дякуємо, що були з нами впродовж цього року – і віримо, що попереду в української освіти буде більше світла, ніж темряви.
