Реальні підсумки зустрічі в Парижі та наступних телефонних дзвінків незабаром виявляться. Поки що ефір наповнюється чутками. У такій ситуації завжди корисно зробити крок назад, щоб не втратити контексту.
Подивимося у максимально антинауковій конспірологічній формі з домисленням та маніпуляціями.
Якщо згадати минулу зиму, то рамка діалогу у виставі Трампа була такою: друг Володимир виставляє якісь умови, вони беззастережно приймаються Києвом, бо «Україна не має карт»! Тут і війні кінець, світу – мир, і таке інше.
Україна не погодилася на цю нісенітницю.
Очевидно, путін заявив щось у дусі «Дональд, дай трохи часу, я все вирішу на землі і далі домовимось. Щоб красиво до Великодня вийти на якусь зупинку, а до 9 травня окреслити переможний підсумок. Тільки жодної зброї Україні та жодних санкцій».
Трамп відповів: «Ну, послухай. Є зобов’язання Байдена, зовсім заблокувати їх не можна – негарно. Але санкцій не буде, нових пакетів також, це я можу».
За фактом путін підставив Трампа, бо нічого не вирішив на землі. А Трамп сказав дуже багато слів, які не можна просто так дезавуювати.
Після 9 травня відкрилася нова сторінка, справа була приблизно така.
Трамп сказав другові Володимиру: гаразд, не ний, сходи ще раз у наступ, а восени повернемося до питання. Але я не можу вдати, що нічого не відбувається. Ти ж лиходій! Тому я розблокую можливість купувати американську зброю для України за європейські гроші. А санкцій, як і раніше, не буде. Тільки не підведи цього разу!
У літо росіяни входили із масштабними анонсами. Фактичний результат виявився настільки непорівнянним з очікуваннями, що наприкінці літа на арену випустили начальника ГШ ЗС РФ Валерія Герасимова для «підбиття підсумків». Жанр, у якому виступав Герасимов, навіть важко визначити.
Виглядало це так: товаришу Трамп, сталася жахлива помилка, ми все виправимо, у нас великі плани! Ось карта звідки і куди готуватиметься напад.
По суті путін вдруге обдурив Трампа. Тепер до зняття бар’єрів на зброю замаячила перспектива посилення санкцій.
У результаті півроку конфігурація переговорного треку змінилася.
Нам це важко об’єктивно оцінити, бо ми всередині. Подивіться на все очима спеціально навченої людини з якогось Уругваю або «абхазької розвідки».
По-перше, путін «привіз» собі два голи від США. За зняття кожної опції доведеться щось віддати.
По-друге, зовсім в іншому тонусі є Європа.
Але найголовніше – це по-третє.
Можна по-різному ставитися до ділових та людських якостей лідерів європейських країн. Але їх у жодному разі не можна запідозрити у наївності. Це досвідчені та цинічні політичні тварини.
Чи зважилися б ці лідери на таке публічне залучення, якби вважали справу України беззастережно програшною?
Ні.
Вони інтуїтивно відчувають вібрацію успіху, частиною якого хочуть стати.
Виглядає так, що європейці прагматично оцінюють шанси України не як свідомо катастрофічні. Чому? А тому, що Україна висунула деякі «картки», які різко посилили переговорну позицію. І у відносинах із путіним, і у відносинах із Трампом.
Що сталося після того, як путін вирішив активно наступати влітку?
До «переговорів» вступив генерал Василь Малюк. Літо почалося з операції “Павутина”. СБУ завдала болючого удару по російській стратегічній авіації. Потім злегка потрясла міст через Керченську протоку.
Вже цих двох карт було достатньо для натяку, що без обговорення умов України вибудувати процес не вийде.
На місці Зеленського я присвоїв би Малюку звання Надзвичайний і Повноважний Посол. Можна просто – Надзвичайний.
Далі – більше. Та сама СБУ в рутинному режимі почала дотягуватися до підприємств російського ВПК. Ще одна “карта”.
До кінця літа робота Сил оборони України по російській території з боку почала виглядати як певна узгоджена дія багатьох учасників. Симфонія, де кожен має свою партію, але є елемент диригування.
Першим знаковим проявом «симфонічного» підходу стали масштабні проблеми російської цивільної авіації. Хтось спочатку розвідав, потім придушив/перевантажив ППО, а потім на тиждень посадив російські літаки на землю.
Тенденція наочно продовжилася у серпні: півтора десятки успішних ударів по НПЗ плюс інша інфраструктура, це детально описав командувач СБС Роберт Бровді.
Усі маршрути росіяни знають.
Але вдіяти нічого не можуть.
Їм доводиться обирати: захищати засобами ППО/ПРО тушки бонз у Москві та Пітері чи стратегічні об’єкти? На все вже не вистачає.
Просто відкрийте стрічку протягом останніх днів.
Ніч на 28 серпня – ГУР цпокнув радар до С-400 у Криму.
Ніч з 29 на 30 серпня – СЗГ цпокнули радар до С-300 у Криму.
Виглядає, ніби генеральна репетиція перед чимось більшим. Щоб подивитися, як долається РЕБ, як реагує ППО тощо.
3 вересня – 102 бригади ТРО, ГУР та підрозділ «Лазар» 27-ї бригади НГУ цпокнули пускозарядну машину С-300 В у Запорізькій області. Два тижні тому приблизно там була знищена ще одна пускова.
Одночасно відбувається вищипування російської авіації. На початку серпня СБУ організувала «міні-павутину» на аеродромі у Саках. У цій роботі на постійній основі бере участь ГУР.
Що додатково знижує можливості і для перехоплення БПЛА, і для протидії морським дронам, які використовуються, зокрема, як платформа для малих БПЛА, щоб атакувати об’єкти на суші.
Водночас українські дрони почали регулювати залізничний рух у Крим «сухопутним коридором».
Не перевантажуватиму деталями та хронологією, можете глянути списки знищених та пошкоджених засобів ППО/ПРО, РЕБ, РЕР, які оформили СБУ та ГУР. Все наочно.
Зокрема, виглядає так, що ЦЗГ «А» СБУ заходить із двох сторін: випилює виробничі потужності для виробництва/ремонту рідкісних та дорогих виробів, при цьому випилює самі вироби. Дуже концентрована “дипломатія”.
Успішні удари по елементах ППО/ПРО не просто створюють проломи. Вони змушують росіян відводити ці засоби глибше. Що послаблює прикриття окупаційних військ. Це ще не ефект доміно, але явне підвищення напруги. Яка одночасно наростає у тилу через часткове вибування нафтопереробки.
Свіжа заява міністра економрозвитку РФ Максима Решетнікова, що економіка росії “охолоджується швидше, ніж очікувалося”, сигналізує незалежним спостерігачам: у Кремля не все за планом.
А це означає, що й домовлятися доведеться не так, як замислювалися в Кремлі. Як мінімум – на цьому етапі.
Це заслуга нашої армії, яка має фронт. Це заслуга всіх, хто працював на посилення переговорної позиції на російській території, плів павутиння і т.д. Це заслуга всіх громадян, які залишаються опорою сил оборони.
Якби не це все, жодних зустрічей у Парижі в принципі не було б. Для них не було б умов. А вони є.
Тому охоче вірю, що дзвінок із Франції з Трампом був на підвищених тонах. Президент США неймовірно успішний. Він таки спонукав Європу на більш активну участь. Але відразу виникає зворотний бік – більше не можна безапеляційно диктувати, треба враховувати побажання.
Так що записуйте в книжечку ходи наших «переговорників», це заспокоює і допомагає бачити більшу картину. І легше фільтрувати те, про що голосять більшовицькі газети.
