Бойові дії на передовій, де російський агресор продовжує свої марні намагання змінити ситуацію на свою користь, цілком зрозуміло формують передовиці інформаційного порядку денного. У тіні цих подій часто залишається розвиток на не менш важливому фронті протистояння - дипломатичному. Кулуарна робота дипломатії і справді відбувається непомітно для широкого загалу. Проте завжди настає момент, коли ця робота отримує публічну політичну фіксацію, за якою вже можна робити висновки.
18 квітня відбулося засідання міністрів закордонних справ Групи Семи за японського головування, за результатами якого було схвалено висновки і по Україні. Це як раз той момент, коли варто вчитатися і вдумливо проаналізувати формули, зафіксовані міністрами нашої ключової групи підтримки у світі. Варто позитивно відзначити та подякувати партнерам за незмінну солідарність та потужні сигнали підтримки України, включаючи засудження ядерного шантажу, вимогу щодо «безумовного» виведення окупаційних військ, наміри посилення санкцій проти росії та її союзників, а також застереження третім країнам утриматись від допомоги агресору, тощо. На цьому фоні є і певні тривожні дзвіночки, на які варто звернути особливу увагу у заяві МЗС Групи Семи по Україні.
- Порушено (сподіваємось не через зайнятість українського міністра) добру традицію запрошення на засідання наживо чи онлайн міністра закордонних справ України для представлення позиції української сторони;
- У заключному документі відсутня чітка та дуже важлива символічна формула про територіальну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах, яка була невід’ємним елементом всіх попередніх заяв Сімки. Звичайно, у заяві є посилання на резолюцію ГА ООН та «формулу миру» України, але окрема фіксація цієї сакраментальної формули видається принциповою для розуміння еволюції фундаментальних підходів наших союзників;
- Простежується загальна відмова Сімки від подальшого просування ідеї конфіскації заморожених російських активів на користь взяття їх в заручники для примушення росії в подальшому заплатити за завдану Україні шкоду внаслідок агресії. Така еволюція підходу до російських активів значно звужує можливості української влади для відбудови зруйнованої інфраструктури до закінчення війни. У принципі тема підтримки повоєнної відбудови України за виключенням елементів критичної інфраструктури залишилась поза увагою заключного документа міністрів Сімки (на відміну від попередніх);
- Сімка фіксує розмите та узагальнене формулювання щодо відповідальності російської федерації за скоєні воєнні злочини, а також ухиляння від фіксації особистої відповідальності путіна за агресію проти України (як це було у заяві міністрів Сімки у лютому цього року) у поєднанні з консолідованим наміром Сімки працювати в напрямку створення «гібридного» інтернаціоналізованого трибуналу, що діятиме за законодавством України. Як відомо, такий підхід не відповідає баченню офіційним Києвом, який наполягає на створенні спецтрибуналу через ухвалення відповідної резолюції Генасамблеї ООН;
- Знову з’являється на порядку денному питання реформ в Україні та боротьби з корупцією, що символізує відновлення посиленої уваги партнерів до внутрішньополітичних процесів у нашій державі.
Не драматизуючи зазначені вище дзвіночки, не можна не звертати увагу на те, що дипломатичний інформаційний простір дедалі частіше здригається від нових миротворчих ініціатив та нових кандидатів на посередництво від Китаю до Бразилії та Іраку, від нових сценаріїв «кінця війни» та нових бачень шляхів «умиротворення» агресора. Всі ці вкиди та ідеї потребують системної та жорсткої реакції з боку України, бо умови кінця війни має визначати український народ, який власним героїзмом та самопожертвою дав відсіч божевільному агресору та відстояв право на незалежність та власний цивілізаційний вибір. До того ж має залишатись непорушним наш базовий принцип - «нічого про Україну без України». Ми повинні перемогти. Тому не менш важливим було б також скоригувати глобальну філософію західної підтримки України з фіксацією мети: замість «стільки, скільки потрібно» - «до перемоги України». Успіх на полі бою кується не лише на фронті, а й у кулуарах світової політики.
