Парадокс, але переконати Шольца дати Україні танки виявляється простіше, ніж нарешті легалізувати в Україні медичний канабіс.
З одного боку німці і зброя. Німці, які бояться третьої світової. Німці, у яких досі комплекс вини за Другу Світову. Німці, які думають, що винні росіянам. Німці, які нещодавно зе були найбільшими енергетичними партнерами Путіна.
І от ці німці таки дають танки, відкриваючи шлюзи для масового постачання танків в Україну. Шольц пручався, думав, збирав бюрократів, юлив і знову думав. Але в результаті переборов сам себе, свій страх і свої комплекси і дав таки танки.
А що з іншого боку? Одні українці не дають іншим українцям позбутися болю. Свій до свого по своє, так?
Медичний канабіс легалізовано в більшості цивілізованих країн світу. Але не в Україні?
Що заважає? Стереотипи, страхи і комплекси? Так їх треба бороти. А може просто приватні інтереси ментовської мафіі, яка воліє заробляти на нелегальному ринку навіть ставши поліцією?
І це незважаючи на війну, яка зробила тему вкрай важливою. Бо болить дуже багатьом. Бо в країні, нажаль, буде десятки тисяч ветеранів, які назавжди залишаться інвалідами. Їм буде боліти до кінця іхнього життя, яке вони присвятили Україні. І що робить країна навзаєм? Залишає їх з іхнім болем сам на сам.
Бо в країни мільйони людей будуть мати птрс. Мільйони. Це дуже небезпечно. І з цим треба лікуватись. Але популісти кажуть не на часі…
Але якщо не зараз, то коли? Треба ще більше болю?
Цього вимагають ветеранські і пацієннські організації. Але урядовий законопроект просто лежить. Цим питанням що, також має опікуватись Байден? Чи українці самі здатні? Чи треба збирати медичний Раймштайн.
І да. Для протоколу. Медичний канабіс - то не наркотик. Він не вставляє. Це факт. Чорт забирай.
А може ми зможемо самі?
