Може, хтось з вас пам'ятає гучний бестселер 2019 року - південно-корейську драму "Паразити". Це історія сім'ї, одному з якої поталанило втертися у довіру до багатих сусідів, отримати там роботу, а відтак брехнею перетягнути туди усіх своїх домашніх. У висліді все завершилося трагедією.
Отак і сучасна росія, яка у часи розвалу срср дуже квапилася стати його правонаступницею, перебравши не тільки надбання комуністичної імперії, але й міни сповільненої дії, які тоді, тридцять років тому видавалися дрібничками.
Водночас, разом з матеріальними активами і місцями у розмаїтих міжнародних організаціях Москва набула й поведінкових лекал, якими послуговувалися її попередники. Зокрема - інструменталізацію брехні, тотальної брехні, брехні цинічної та такої, що з часом перетворює брехунів на її побічних жертв.
Ось і зараз росія безсоромно і цинічно бреше (устами найвищих своїх посадовців), намагаючись виправдати свою брутальну агресію проти України. Першопричиною війни, - і цим кремлівські пропагандисти намагалися отруїти мізки і власних громадян, і світової спільноти, - було, за версією путіна та його посіпак, ілюзорне "розширення НАТО на Схід". Анексія Криму і підтримка терористичних анклавів на Донбасі стали увертюрою до "тригрошової опери" - неспровокованого і повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року на терен сусіда. Я недаремно провів паралелі цієї війни з відомою п'єсою Бертольда Брехта, позаяк і мотиви, і врешті-решт її результат для москви будуть далеко не такими, як їх малювала хвора уява кремлівських стратегів.
Отож, "бережися НАТО!" волали з усіх прасок російські "солов'ї" на початку "спецоперації". Коли ж очевидними стали перші перехідні результати цієї кривавої авантюри, і серед них - непереборне бажання долучитися до Альянсу ще ближчих сусідів - Фінляндії та Швеції, то їхні надірвані на Україні горлянки здатні лише на злобне брехливе сичання. "Спокійну реакцію" путіна на демарш ще вчора мирних та нейтральних скандинавських сусідів пояснюють тим, що, мовляв, у них відсутні... територіальні претензії до росії. А в України, - далебі, - вони є.
По-перше, підґрунтя до "територіальних претензій", точніше - права на повернення анексованих Криму і Донбасу, - ретельно готувала і втілила сама "безневинна і ображена" ерефія. По-друге, щодо територіальних претензій скандинавів, то вони є, і про них свого часу теж натужно волали на росії. 2001 року, побувавши у Гельсинкі, Путін визнав реальність так званого "карельського питання" (Karjala-kysymys). Породження Тартуської угоди, воно час від часу збурює громадськість Суомі (згідно з результатами соцопитувань, 38 відсотків фінів виступають за повернення земель). Бо йдеться про непорівняні навіть з українськими украдені землі - Карельський перешийок, Петсамо, Салла — Куусамо і острови Фінської затоки (Гогланд, Великий Тютерс, Потужний та Сескар).
Узагалі російська інвазія в Україну провокує чимало ще вчора "приспаних" запитань фактично по всьому периметру нинішніх кордонів ерефії. Японія з її "північними територіями" (Сахалін та Курили), окуповані терени Грузії, Придністров'я. Вони до пори до часу перебувають на периферії світової уваги, але, підозрюю, незабаром, з перспективами розвалу путінської (читай, - постсталінської імперії), набудуть вибухового характеру.
Причому, йдеться не тільки про якісь там "загумінки". Останнім часом у Польщі все чіткіше лунають голоси про так званий Калінінградський ексклав (Калінінградську область), безґлуздий з точки зору логістики уламок росії посеред ЄС. Ексзаступник міністра оборони Польщі Ромуальд Шереметєв буквально днями відверто сказав, що Польща "проситиме калінінградців перестати називати себе іменем злочинця Калініна, який несе солідарну відповідальність за вбивства в Катині. Крім того, цей регіон необхідно демілітаризувати, тому що не може бути, щоб НАТО сиділо на пороховій бочці між ніг". Це, так би мовити, м'яка версія російсько-польського територіального спору. Колишній командувач Сухопутними військами Польщі Вальдемар Скшипчак ще наприкінці березня був відвертішим: "Калінінградський округ (Крулевець. - Авт.), на мою думку, є частиною Польщі. Ми маємо право мати претензії на територію, яку окупувала Росія". Ну, якщо у кремлі частіше погрожуватимуть Варшаві "ядерними ударами", то пришвидшать хірургічний розтин "калінінградського чиряка". Гадаю, Польща швидше порозуміється з Німеччиною, яка теж вважає Кенінсберг своїм.
Тобто годинниковий механізм мін пролонгованої дії, закладених Сталіним і трактованих раніше як "велика далекоглядність та мудрість" "вождя" народів, зрушений агресією кремля в Україну, почав відлік деконструкції схем Ялти вже автономно від подій на Сході України. І, підозрюю, спровокує чимало не вельми приємних, однак справедливих стосовно росії речей. Головна з них полягатиме у тому, що "паразита" (повертаючись до фільму авторства Пон Чжун Хо) не буде за столом нової "Ялти", і навіть не у передпокої.
