"Коли ви бачите, що ви переможені, що справи не йдуть, вам потрібно мати мужність вести переговори" (папа Римський Франциск)
Моя атеістична сутність звільняє мене від необхідності дотримуватися поваги до релігійних діячів, бо може така людина і є авторитетом для своїх послідовників - для мене НІ.
Перше.
Про "мати мужність".
Пройшло вже два роки з моменту повномасштабного вторгнення росіян в Україну (і десять зі справжнього початку війни), коли слава про мужність українців прогриміла по всьому світу. Вона, ця слава, з такою шаленою силою обрушилася у загальний інформаційний простір, що не усвідомити її міг тільки лінивий. Зрозуміло, що зараз, коли Україна втримала війну на шматку своєї території та не пустила її до поляків, захоплення нашою мужністю дещо стихло. Ок. Але фраза про те, щоб ми мали мужність викинути білий прапор, схожа на знущання.
Друге.
"Коли ви бачите, що ви переможені".
- Київ вільний.
- Харків вільний.
- Одеса вільна.
- Херсон вільний.
- Російський флот втратив п'яту частину своєї кількості.
- Російська нафта завдяки нашим діям перестає приносити вчорашні прибутки.
- Понад 400 000 загиблих та поранених з боку "переможців".
Гаразд, вирішальні результати дасть поле бою на суші. Але попри те, що в наших окопах втомлені та малочисельні бійці, а снарядів до нещодавніх пір катастрофічно не вистачало (здається, тільки на днях арта почала використовувати їх дещо більше, щось підвозять) - чи десь є прорваний фронт? Чи фронт впав? Чи десь є ризик захоплення обласного центру? Чи це не росіяни величезною масою по півроку беруть село, або маленьке містечко? Як вам темпи "переможців" за таких умов?
Тепер вже The New York Times виходить зі статтею, що російський наступ під Авдіївкою захлинувся. "РФ все ще зберігає ініціативу на полі бою, але вже не здатна її розвинути".
"Висока інтенсивність штурмів, яка була після захоплення Авдіївки, поступово звелася нанівець".
Ми маємо багато проблем щодо зриву мобілізації. І щодо поставок снарядів. І укріплення можна було вирити на кордонах ще в 2019-му, або ж на початку 2022-го, коли вже всі попереджали про втогнення. Що, в січні не риються окопи? Так в цьому січні, в 2024-му, "чудово" рилися, і зараз земля теж не розмерзлася. Але риють, коли треба. І гроші були. І з керованим емоційними серіалами про політику суспільством МОЖНА було домовитися:
- Шановні співвітчизники! Ми будуємо укріплення вздовж державних кордонів, бо ви всі потрібні нам живими. Щоб жили й ходили на шашлики, і на концерти. "Велике укріплення кордонів" теж можна було обіграти на укріплення рейтингів.
Але це внутрішнє.
Зовнішнє - це те, що росіян досі немає в Києві. А Україна досі незалежна держава, хоч і порізана війною та окупацією.
Зрештою, якщо вона "переможена і справи не йдуть" - то навіщо Путіну з нами домовлятися? Ми ж всі почули, що нас в його уяві не існує. Ми - фікція. Не держава. Нас не повинно існувати. Якщо ти перемагаєш, то нащо благаєш про перемовини, через таких персонажів? Йдеш на Київ чи Харків, "переможець" - то чому ти все ще не там?
Переможці про перемовини не просять, і не натякають - хіба не так?
