Петро Григоренко: декомунізація-в-собі

Петро Григоренко: декомунізація-в-собі

16 жовтня 1907 року народився Петро Григоренко, радянський генерал, який став дисидентом, членом-засновником Московської та Української гельсінської груп.

Успішна військова кар’єра, викладацька діяльність, наукові ступені та визнання супроводжували Петра Григоренка до 1961-го. Злам стався 7 вересня на партконференції Ленінського району у Москві. Під час обговорення проекту Програми КПРС він виступив з критикою політичної системи в СРСР.

«Страшнішого я ніколи не переживав.  –  Занотував у «Споминах» Петро Григоренко. – То був найжахливіший момент мого життя. Але це була й моя зоряна година…Ми схвалюємо проект програми, в якому засуджуємо культ особи (Сталіна – ред.), але постає питання: чи все робиться, щоб культ особи не повторився?»
За такий демарш Григоренка усунули від викладацької діяльності і відправили «у вигнання в Уссурійський край» на службу в Далекосхідний військовий округ.
Відчувши на собі арешт та примусове дворічне психіатричне лікування, Григоренко публічно говорив про відсутність історичної правди та застосування карної психіатрії у Радянському Союзі.

1966-го Григоренко познайомився із письменником Олексієм Костеріним, який  познайомив його із проблемою «покараних народів» – народів, депортованих із місць споконвічного проживання в період війни. Зокрема і з проблемою одного з них – кримських татар, – сам Григоренко пов'язував із впливом Костеріна. Скоро Петро Григорович став не просто спостерігачем, але активним учасником руху за повернення кримських татар...

Генерал Григоренко — перший з генералітету СРСР, хто наважився піти проти радянської системи.  З сином Анатолієм. Березень 1945 року. Фото:zurnalist.io.ua

5 вересня 1967 року був ухвалений Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які мешкали в Криму», який Григоренко назвав «найбрехливішим і найбільш лицемірним указом з усіх виданих щодо кримських татар». У нього були вагомі підстави таким чином визначити значення цього документа вищого органу радянської влади.

«Внесок Григоренка в правозахисний рух надзвичайний. Після спілкування з ним долучився до правозахисників академік Сахаров, – в одному з інтерв’ю говорив Мустафа Джемілєв. – Ніхто у світі не зробив для кримських татар стільки, скільки зробив Петро Григоренко. Його численні інерв’ю, заяви, прес-конференції сприяли тому, що кримськотатарська проблема вийшла за межі Радянського Союзу».
Кримські татари побоювались, що з Григоренком можуть розправитись, тому намагались його убезпечити. Із Узбекистану приїхала група молодих кримських татар, які таємно стежили за помешканням генерала і супроводжували його містом. Сам Григоренко не знав, що має таку охорону.

Члени Української гельсінської групи Микола та Раїса Руденки й Зинаїда та Петро Григоренки. 1970-ті. Фото: zurnalist.io.ua

1977-го влада дозволила йому поїхати на лікування до США. За кілька місяців його позбавили радянського громадянства. У лютому 1978-го Петро Григоренко на прес-конференції у Нью-Йорку сказав, що це найсумніший день у житті:«Мене позбавили права померти на Батьківщині».

Помер Петро Григоренко 21 лютого 1987-го у Нью – Йорку, похований на українському цвинтарі Баундбрук (штат Нью-Джерсі) у США.