1. Дуже мені подобається, коли політики, в черговий раз намагаються підняти собі рейтинги популізмом і простими рішеннями, а коли зразу врізаються в стіну реальності, відскакують і перекладають відповідальність на когось. В даному випадку на військових. Заявляють що військове керівництво категорично проти демобілізації.
Чиста, еталонна брехня за якою ховають спробу виїхати на популізмі та "турботі про солдата".
Є кілька тем, які зараз політики просувають як прості рішення. І які не можуть бути реалізовані в такому «простому вигляді» через чисто технічні складнощі. Але політики в силу низької кваліфікації того не розуміли і надіялись, що встигнуть відскочити і весь негатив автоматично піде на військове керівництво. А народ через три дні забуде про фанфаронські заяви.
Чи може бути військове керівництво категорично проти демобілізації при ідеальних умовах? Звісно ні. Замінити втомлені знесилені підрозділи на свіжі, добре навчені та технічно упаковані це мрія кожного командира.
Досвід це дуже важливо. Але хронічна втома, захворювання, виснаження вбиває фаховість, досвід та мотивацію. Не може людина, яка спить по дві години на добу протягом тижня, виконувати задачі з 100% ефективністю. А люди живуть так місяцями. Ні в кого нема задачі програти війну. Всі хочуть її виграти. Ціною найменших втрат. Але...
Популістичні заяви про демобілізацію та загравання з військовослужбовцями та членами їх родин в соціальних мережах та на марафоні, трошки відрізняється від реальності. Як кажуть в Одесі "дам тобі і на тобі", це дуже різні речі.
Військове керівництво категорично за поповнення лав ЗСУ свіжими, навченими військовослужбовцями. Чим більше людей прийде в ЗСУ, тим краще. Але питання демобілізції може стати реальнім тоді, коли буде мобілізовано більше людей ніж пропонується демобілізувати. Логіка проста. Ми не можемо поставити на паузу війну і сказати ворогу, щоб зачекав поки ми проведемо певні заходи. Нам зразу продавлять лінію фронту і будемо копати окопи там де зараз глибокий тил.
Тобто, нам треба новими підрозділами з мобілізованими людьми замінити ті які будуть виходить в ППД на відновлення та доукомплектування. Потім люди будуть здавати посади, здавати майно, підписувати обхідні листи і звільнятися. По іншому це зробити неможливо. Неможливо це зробити в окопі. Бо для того щоб боєць став на посаду, треба цю посаду звільнити.
Тобто, коли загравали з людьми словами про демобілізацію, політики не дуже вдавалися в деталі. Щоб когось замінити треба мати на кого його замінити. А це цілий ряд проблем, які любителі простих рішень до уваги не беруть.
Всі знають що зараз в військах людей не вистачає. Дуже не вистачає. І що перші хвилі "нової" мобілізації будуть закривати потреби підрозділів в людях яких не вистачає, а не підуть на заміну.
Тобто, для того щоб одномоментно демобілізувати певну кількість людей, нам треба одномоментно збільшити на кілька місяців кількість людей в ЗСУ, як мінімум на стільки ж.
В чому складність? Якщо навіть взяти ідеальні умови по забезпеченню, залишається ще питання підготовки цих людей.
Тобто нам треба одномоментно призвати і підготувати чверть, або навіть третину від того що в нас зараз є.
В нас нема ні можливості, ні навчальних центрів які до 22 року могли розміщати по 5-10 тис людей. Є, але під загрозою ракетних ударів, ці спроможності зменшились в десятки разів. В нас нема казарм де можна було в нормальні побутові умови розселити батальйони. Нема їдалень де готували на дивізію, і кормили батальйонами. Майже все розбите ракетними ударами. Або може бути уражене зараз. В нас нема польових кухонь в такій кількості. В нас нема кухарів. Нема транспорту та водіїв на нього. В нас нема офіцерів та сержантів для управління цієї нової маси людей. Бо це не замість, це окрім того що є. І це не те що робилося в перші місяці коли були контрактники та оперативний резерв. Які вже мали досвід і розуміли військову службу. Це десятки, сотні тисяч людей, які не мають ніякої уяви про службу, зброю і таке інше. Це задача на місяці.
2. А саме головне, що банально нема де це все робити. І це повністю відповідальність влади та політиків. Після початку великої війни, всі підрозділи які знаходяться на відновленні та навчанні розосереджені. І там де влітку 21 року могли розмістись пара бригад, зараз може пара батальйонів. Нема кількаповерхових казарм. Нема їдалень на 300-500 людей. Все розосереджено і все має надскладну логістику. Нема полігонів в такій кількості, нема стрільбищ, нема техніки. Нема матеріально технічної бази.
Це все треба створювати. Це все треба шукати та проводити до готовності. І це не клопіт військових. Це клопіт політиків та влади. Яка повинна дати землю, дати кошти, дати засоби для цього всього.
Військове керівництво залюбки проведе демобілізацію, як тільки зможе замінити тих хто йде додому, на навчених та підготовлених людей. Але я повторюю механізм - спочатку підрозділ виводиться з ЛБЗ, потім всі хто звільняться, задають посади і звільнюються. Потім укомплектовується підрозділ людьми і підрозділ проходить злагодження. Але в цей час, хтось повинен зайняти це місце на фронті. А ще звільнятися будуть і сержанти і офіцери. І інструктори.
Тому питання не в категоричному не бажанні проводити демобілізацію. А в категоричному небажанні програти війну через популізм. Хто пам'ятає перші хвилі демобілізації, той розуміє які настрої будуть у тих людей які попадають під демобілізацію, а їх будуть ще тримати місяцями бо нема ким замінити.
Для того щоб демобілізувати людей, треба спочатку зібрати тих на кого їх міняти. Підготувати умови для формування підрозділів з мобілізованих. Треба забезпечити навчання цих людей. Матеріально технічну базу. Умови проживання. Полігони та стрільбища на землях які зараз в приватній або державній власності. Збільшити автопарк і таке інше. І для кожного збільшення треба теж фахівці, водії, командири. Це комплекс заходів, який постами в фейсбуці не вирішується.
і все впирається в ресурси. Люди, ресурси і час. Тоді завдяки цьому військові повинні підготувати заміну і замінити. І ще раз - в нас нема в тилу 100 тисяч оперативного резерву. Все. Всіх треба вчити з нуля. І вчити дуже гарно. Бо то в перші тижні люди брали в руки зброю, та йшли не навчані тілами зупиняти навалу. Зараз мотивація може з'явитися тільки через навченість та впевненість. А це час і ресурси. І це не передбачили ті хто почав педалювати тему скорої демобілізації.
Це все можна зробити. І це треба робити. Але треба починати не з популізму та простих рішень на папері. З підготовки. З прорахунків. Політики надіялись що можна вирішити питання чисто законом. І скинути виконання на військових. А потім розповідати як військове керівництво «проти людяності». А вийшло що треба ще підготувати. Бо МО, то фігура політична. Бо гроші, то політики. Бо матеріально технічна база, то союзники. І що це до моменту коли перейде під військове управління зона відповідальності влади та політиків.
І коли політики на пропозицію своїх "простих" рішен, отримують від військових відповідь - "ОК, норальна тєма". Але для того щоб це зробити і на втратити людей та території, нам треба 1..., 2...., 3..., 10....
Політики починають кидатися звинуваченнями - "війсьові категорично проти дембілізації". Вибачте, але це так не робиться.
