На фестивалі російського кіно Fastival du film russe пам’яті Навального у Парижі показали фільм "Тіні забутих предків" Параджанова.
В афіші (анонс на першому фото) хороші рускіє називають Параджанова вірменином із Грузії, вишколеним у Москві, «щоб відродити зниклий український світ".
На другому фото «Комсомольская правда» у підвалі (фактично катівні) у Ягідному на Чернігівщині, де 27 днів утримували у нечистотах, задусі і темряві три сотні мешканців села разом з дітьми (вік від 3 місяців до 93 років). Живих, поранених і вже померлих.
Час від часу дітей виводити з підвалу, щоб сфотографувати з «гостинцями від визволителів», цукерками і старим хлібом, кадри для пропагандистських медіа. А потім повертали усіх назад в підвал.
Заручникам, яких росіяни використовували як живий щит для свого штабу, що був над підвалом, роздавали політінформацію від КП, де пояснювалось, чому «дальше тєрпєть било нельзя» і чому путін мусив рятувати українців від «радікальной жестокості нацистов». Теж свого роду «порятунок українського світу».
Ось ця інверсія, постійна підміна понять і сенсів на протилежні — це якийсь унікальний російський винахід. Ним настільки цинічно не користувались навіть нацисти.
Показ параджанівських «Тіней», символу опору русифікації радянських часів на російському фестивалі у Парижі — це ніяка не “Une autre Russie” (не «Другая Россия»), це той самий російський інверсивний прийом.
