Кілька днів блимає у стрічки новин надгробний плач з ОРДЛО та росії щодо удару по військовому коледжі у Старобільську, де окупанти навчали колаборантів керувати дронами. Я розумію протяжне виття з московського болотиння та ОРДЛинії, вони завжди все роблять в унісон, не дуже розумію коли це виття підтримують українці. Ну, Європа завжди у полоні рожевих поні, тобто під дією снодійних росії.
Здивована, тому нагадаю правила війни, тим, хто їх забув або вперто не хоче їх визнавати.
Правило перше, на війні вбивають. Одна сторона вбиває громадян та мешканців іншої країни тому, що напала на неї, в нашому випадку нас вбиває росія. Й якщо хтось ще не помітив, росія наносить удари по школах, дитсадках, музеях, ВУЗах, житлових будинках, зупинках, ринках, торгівельних центрах. Ніхто це не засуджує, а росіяни взагалі радіють, як й мешканці ОРДЛО. Кожна трагедія, кожне влучання призводить до шалених радощів, що на росії, що в ОРДЛО.
Друга сторона, тобто ми, Україна, вбиває іншу сторону конфлікту, тобто росіян тому, що захищається й наносить удари у відповідь по країні-агресору. Це основне правило війни.
Країна-агресор знищує дітей, мирних громадян, ждунів, внеполітики, какаяразниця та інших людей у країні на яку напала. Навіть, якщо у вас на аватарці серп та молот, а на грудях тату зі сталіним, росія вас вб’є лише тому, що ви живете в Україні.
Ми знищуємо мешканців росії та її громадян, коли наносимо удари по її військових об’єктах та на полі бою. Прийде час, будуть гинути росіяни й у своїх квартирах, машинах, потягах, літаках. Це війна. Будуть гинути, навіть якщо ці мешканці чи громадяни росії какаяразница, внеполітики, протипутіна, насзаставили.
Тому оці російсько-ОРДЛинські пісні «а нас-то за что» або «там мирные граждане» це маніпуляція та ляльковий театр путина карабаса- барабаса. Війна йде те так, як хочеться росії – вони нас вбивають, ми вмираємо, але не відповідаємо – тому вони й казяться.
Правило друге, усі, хто надяг на себе мілітарі, на війні вважаються учасниками воєнного конфлікту. Мілітарі парад у школі, це заявка на участь у війні.
Правило трете, усі, хто працює на окупанта, вчиться чи викладає у військових коледжах, кадетських корпусах, воєнних ВУЗах окупанта – є військові. А в ОРДЛО не має жодного учбового об’єкту де б викладали військову справу, не збирали дрони, не вчилися вбивати українців.
Педагогічний коледж, це про війну, бо пропаганда, а вчителі є її основною складовою, це війна. Медичний, це теж війна, там вчать польових медсестре. Радіоінженери, це теж війна, як й будівельники. Усе, що працює на росію є ворог та дотичний до війни.
Той, хто розумів ці правила, виїхав з ОРДЛО та вивіз своїх дітей, щоб вони не стали учасниками війни. Хто не розуміє, залишився й прийняв ці правила гри. Що не так?
Ви вбиваєте нас, ми вбиваємо вас.
Молоді хлопці та дівчата віком від 16 до 23 років, які стали колаборантами й вирішили співпрацювати з окупантом в окупованому росією місті Старобільск, вирішили навчатися у воєнному коледжі на оператора дрону, щоби що? Правильно! Щоб вбивати українців. Мирних громадян, дітей, молодь, стариків. Це було їх свідоме рішення.
Оператор дрону у військовий формі росії, це людина, яка керує дроном, щоб вбивати українців. Тобто цей коледж та його учні є банальним воєнним об’єктом – законною ціллю України.
Молоді хлопці та дівчата віком від 16 до 23 років, які стали колаборантами й вирішили співпрацювати з окупантом в окупованому росією місті Старобільск, не грали там у ляльки, не клали спатки плюшевих ведмежат, а реготали й міряли, як вони будуть вбивати укропів.
Якщо хтось не розуміє правил гри, не переживайте, коли вас будуть виколупувати з під завалів, бо туди прилетів дрон, яким керували оніжедеті, ви зможете висловити операторам дронів своє «фе» чи подяку, якщо виживите.
З 2014 року в ОРДЛО та на росії сформувалась така думка- «мешканці ОРДЛО та мешканці росії мають право безкарно вбивати усіх українців, поляків, росіян, євреїв, німців, італійців, чорних, білих, європейців та усіх, хто їм не подобається, а ось ці перераховані категорії не мають права вбивати росіян та мешканців ОРДЛО, категорично». Ця думка просто вбивається там у голову людям: коли росія вбиває, вона молодець, коли вбиває Україна, це злочин. Та ви шо?
Оце бачу, як в Україні пропагандисти формують в українців відчуття провини «ми не повинні стріляти по дітям», «шкода діток коледжу» й усе таке у рожевих шмарклях. Коли вас будуть діставати з під завалів будинку, куди влучив російський дрон, керований цими дітьми, вони будуть ржати й пишатися собою, а ви можете посварити їм пальчиком, бо ви ж толерант, емпат й пацифіст.
На війні пацифісти гинуть перші.
Що ж, поки ви обдумуєте мої цинічні правила, я хочу нагадати вам про інше. Знищуючи медицину в ОРДЛО та на росії, росія вбила в 100 разів більше людей, ніж одна ракета ЗСУ, яка рознесла на молекули штаб керування дронами.
Зараз, от саме зараз, в ОРДЛО від інфекційних хвороб, не кваліфікованої медичної допомоги, пологової гарячки, стафілококу, сифілісу, гепатиту вмирає приблизно 100 людей на місяць, це без серцево-судинних та поранених на фронті.
В ОРДЛО везуть лікарів з Красноярського краю, бо в ОРДЛО лікарів, фахових спеціалістів немає. А ось до 2014 року були, багато й лікарні сучасні були, й обладнання сучасне теж було. Було та загуло. Бо усе що не вкрала росія, вкрали колаборанти й продали на росію.
Й ця смертність на очах у всього ОРДЛО, й усі там розуміють свою приреченість, й усі розуміють, що винна в цьому росія, але мовчать. Бо є надія, що росія нас усіх вб’є й тоді мешканцям ОРДЛО повезе, бо вони заберуть в нас квартири у Києві та гарні лікарні.
Ніхто не бере інтерв’ю у тих, хто ховає дітей та породіль, не пише в ООН, в спортлото. Тихо собі вмирають та й усе. А тут цілий гвалт. Це війна, дєтка!
Вони хочуть нас вбивати, але так, щоб не вбивали їх. А ось вам…
«Кого Бог хоче покарати, того він спочатку позбавляє розуму» (Софокл).
Цей крилатий вислів якнайкраще ілюструє ситуацію 2014 року, коли критична більшість мешканців Луганщини та Донеччини вирішили, що вони хочуть жити одночасно на росії та в срср, «не будут кормить Украину», будуть будувати незалежну від України, залежну від росії «маленькую угольную швейцарию», де буде правити справедливий сталін, який в усіх усе відніміть й усім усе роздасть.
Як ви зрозуміли, цей вислів, авторства давньогрецького трагіка Софокла означає, що людина, яка втрачає здатність мислити тверезо, приймати правильні рішення та усвідомлювати наслідки своїх дій, зрештою руйнує себе та усе навколо себе, тому немає нічого страшнішого за дурість людини. Ну, якщо це дурість помножена на жадібність, бажання вбивати, ненависть та ницість.
Я оце дивлюся на життя на росії, в ОРДЛО й розумію, що це реально страшна кара жити там.
Хоча, росіяни, які ніколи у житті не жили життям людини, людини, а не раба, жалюгідного, ницого, жадібного, заздрісного раба, який не вміє думати, любити, берегти, поважати, не розуміють у чому їх покарання.
Це їх звичне життя: сміття, злидні, ненависть, бажання вбивати, заздрість, радість чужому горю. Вони не вміють жити вільно, не вміють поважати особистість, чужі кордони, чуже життя. Саме тому, їм важко зрозуміти, що таке цивілізація, екологія відносин, повага. Це, як печерній людині пояснювати що таке мобільний чи газова плитка. Тому вони не розуміють суті покарання, та пекла, в якому вони гниють заживо.
Але пекло розпалюється усе сильніше. Дихати росіянам все важче. Й десь у зцементованому страхом та пропагандою розумі потрохи починає прояснюватися «божий задум» – повний занепад росії , повна ізоляція росіян аж до її повної анексії Китаєм.
А ось мешканці ОРДЛО, які в 2014 в критичній своїй більшості стали фундаментом війни, бо повірили в ілюзію, в пропаганду, бо мріяли про повернення у минуле, а не про розвиток, вони бачили інше життя, при «укрохунті». Безкоштовні санаторії, путівки, соціальний пакет на роботі, високі зарплати, стабільність, розвиток усе це було у мешканців Луганщини та Донеччини, а що залишилося – старе розбите корито – усе, як в їх улюбленій російській класики.
Розумієте, жити у пеклі, це звичка, то росіяни не дуже переймаються «отрицательными переменами отрицательного роста». А ось жити у пеклі після життя у раю, це вже кара, страшна кара, яку своїми руками створили для себе мешканці ОРДЛО у критичній своїй більшості.
Ні, ці їх рішення у 2014 році не від безвихідності, а від дурості, жадоби, заздрощів. Думаєте вони цього не розуміють зараз? – розуміють. Але ось визнати це, визнати, що своїми руками знищили своє майбутнє, край, місто й шахти, це для них важко, бо це визнати свою тупість.
Тому вони гріють себе мріями, що колись буде краще. От, як в срср «счасливое будущеее», куди мріяли потрапити 79 років мешканці срср, але як би вони до нього не йшли, приходили у сраку.
Оце й мешканці ОРДЛО, зараз невдоволені змінами, які принесла до них улюблена росія, бо росію вони собі вигадали, наділили її якостями, а прийшла до них не цариця морська, а розпатлана стара бабця з дірявим коритом.
В ОРДЛО страшна бюрократія, корупція, замовчування епідемій, хвороб, проблем, дефіцит спеціалістів, ліків, знань, професіоналізму, байдужість, хамство, зневага, й дике бажання вбивати, нищити.
А що не так? Назад в срср, у всій красі!
Потрапити у лікарню неможливо, записатися на прийом до лікаря неможливо, черги на півроку, виручає блат, хабар й «чорні лікарі», які приймають на дому. Ну, й звісно, викачування православним яйцем хвороб-невдач переможцем шоу “екстрасенси росії”.
Згадую ще цікаву річ. В 2014 року критична більшість мешканців ОРДЛО були впевнені, що після того, як вони змінять український прапор на російський, український паспорт на російський, в їх житті нічого суттєво не зміниться. «Будет все еще лучше, только вместо гривен будут рубли» – ось така мантра.
Цікаво, як це чекати на «назад в срср» й вірити, що нічого не зміниться? Хотіти «сталина» й вірити у справедливість закону й права?
Не питайте, що у головах тих людей, Софокл вже відповів- «Кого Бог хоче покарати, того він спочатку позбавляє розуму».
ОРДЛО поглинає криза браку спеціалістів. Лікування та медична допомога вже стали недоступними для більшості мешканців ОРДЛО.
А ще комунальна, сільськогосподарська, вугільна, екологічна…
Не рятує навіть заселення ОРДЛО заробітчанами з Красноярського краю.
Соцмережі ОРДЛО забиті скаргами на бюрократію, на відсутність лікарської допомоги, на низьку якість продуктів, на відсутність культури обслуговування, на сміття, на тарганів, на відсутність води, світла, люди бояться один одного, бо доноси та фсб, але вважають, що путін нічого не знає й варто їм написати звернення до нього…
Ось такий він світ яскравих мрій зразка 2014 року. Від свободи вибору лікарні, лікаря та ліків, від сучасного та якісного лікування до талончика на прийом усього один «референдум». Але в їх свідомості винні в цьому не росія, не путін, не їх вибір 2014 року, а Україна. Й усі росіяни, й критична більшість мешканців ОРДЛО знають цю правду, знають правила війни, але постійно грають свої ролі та брешуть собі й світу.
А війна, любі мої, скінчиться лише тоді, коли за одну ніч від москви та її окраїн залишиться одне велике згарище, й росіяни, й мешканці ОРДЛО прозріють лише тоді, коли їм наші ракети будуть падати на голови 24 на 7 без перерв на обід та вихідних. Будь-яка толерантність на війні призводить лише до збільшення жертв та програшу. Тому мені особисто байдуже чи були у трусіках ті нещасні 18 річні ОРДЛинські «дітки», які тепер замість того, щоб наводити ракети на Україну, будуть наводити смуток на своїх рідних, поглядаючи на них з цвинтарних пам’ятників. Їх вбила Украиїна? – ні, ні, мої недорогенькі толерасти, – їх вбили їх батьки, які не вивезли дітей з окупованих територій та радісно вітали їх співпрацю з окупантом, їх вбила росія, яка окупувала ці території, їх вбили російські ракети, які летять по українським містам. Тому вийте, плачте, голосіть, ми своє відплакали. Війна, це гра в яку грають удвох.
