Для мене військова форма ЗСУ - це щось святе. Щось, що не можна висміяти. Принизити. Натягнути тому, хто лише позує в ній. Я зараз в парку, в Харкові - навпроти мене троє військових, поранених, на реабілітації. Забинтовані руки.
Бачити цю ж форму на сцені, де з неї роблять посміховисько - і тут же бачити в ній поранених хлопців - для мене якийсь сюр. Не сприймаю це спокійно.
А коли бачиш дитину, років 10, в мілітарі одязі? Він з мамою, яка розпаковує йому тільки що куплений іграшковий автомат, розміром з натуральний. Вмовив маму, точно, бо у нього навіть наплічник камуфльований, великий. Точно, вмовив, бо вмотивована дитина. Видно, що вмотивована. Задирає свого дитячого носа від гордості. Я хотіла сфотографувати, зі спини, але вони розвернулися, і я не насмілилася.
І потім, коли бачиш дорослого шоумена у військовій формі на сцені - точно уклоніста, - отримуєш гіркий присмак якоїсь майже особистої образи. У нас в країні форму одягають уклоністи у владі, уклоністи на сценах... Принизливо, і зовсім не смішно.
Не розумію я цього.
Не можу.
