Головне:
- Візит Президента України до Саудівської Аравії - це не випадковість, а частина стратегії. Україна намагається закріпитися на ринку країн Перської затоки, передусім в оборонному секторі, та паралельно послабити російський вплив у регіоні. Це також про координацію дій проти Ірану як спільного ворога. Близький Схід - це не лише про безпеку, а й про економіку та майбутнє відновлення України. Саме тому потрібна системна державна політика і зокрема, призначення спеціального представника України в цьому регіоні.
- Війна навколо Ірану створює нові ризики для України. Є небезпека, що США намагатимуться компенсувати свої невдачі на іранському треку шляхом посилення тиску на Україну прийняти невигідні умови миру, в тому числі погодитися на територіальні поступки.
- Росія активно підтримує Іран. Зростання цін на енергоносії прямо підсилює її можливості фінансувати війну проти України.
- Так званий «дух Анкориджа» продовжує впливати на переговорний процес. Територіальні поступки, відкладення питання членства України в НАТО та навіть перспектива послаблення антиросійських санкцій - усе це створює небезпечний фундамент для подальшого тиску на Україну.
- Будь-які гарантії безпеки з боку США мають бути юридично зобов’язуючими. Мінімальний формат має бути подібним до гарантій США для Японії, тобто фактична дія принципу колективної оборони.
- Україна має розширювати діапазон переговорного треку для посилення тиску на Росію і працювати не лише із США та ЄС, а й з Китаєм, Індією, Бразилією, ПАР.
- G7 має залишатися сфокусованою на Україні. Ключове - не допустити зміщення уваги на інші конфлікти та забезпечити додаткову фінансову підтримку України на фоні зростаючого дефіциту бюджету.
Світ входить у період турбулентності, де війни взаємопов’язані. У цих умовах Україні критично важливо діяти проактивно, розширювати дипломатичну географію та наполягати на сильних, а не декларативних гарантіях безпеки.
