У 1994 році майор ВПС США Томас Гріффіт захистив дисертацію під назвою "Стратегічні удари по національним системам електропостачання", де розібрав ефективність ударів по електромережах для досягнення безпосередньо військових і політичних цілей і презентував її пентагонівським фахівцям.
Він розібрав кілька випадків - зокрема, атаки на інфраструктуру Північної Кореї (знищено 90%, країна два тижні була в повному "блекауті"), В'єтнаму (85-90%) і під час першої війни в Іраку (понад 90%).
Гріффіт виявив чотири цілі, які переслідують подібні удари: вплив на військову інфраструктуру (1), на виробничі потужності (2), на лідерів (3), і нарешті, на настрої громадськості (4).
Що стосується конкретно військових цілей (1), автор визнав ефекти помірними: військова інфраструктура має пріоритетний доступ до генеруючих потужностей, що залишилися в мережі, і тому, наприклад, радари і засоби зв'язку все одно продовжують працювати. Тому удари по енергомережах здатні внести сум'яття в лави військ супротивника, однак не годяться для повноцінного впливу і до успіхів майже не призводять.
Виробничі потужності (2) страждають набагато сильніше, проте є одне але: знищення електромереж допомагає в тривалій війні на виснаження проти великої країни. Це не працює під час короткострокових кампаній. Крім того, Гріффіт пише: "У війні проти невеликої країни із зовнішньою підтримкою удари по електромережах для зупинки виробництва не матимуть значного ефекту, оскільки країна зможе компенсувати втрату потужності за допомогою розподілу виробництва та зовнішньої допомоги, що показали приклади Північної Кореї та В'єтнаму".
Вплив на лідерів (3) також не виявляється ефективним. Причини, по-перше, у зростаючому почутті націоналізму і готовності країни йти на жертви, а по-друге, в тому, що зміну лінії поведінки лідера під зовнішнім впливом можуть сприймати як слабкість, і тому лідер на неї не йде.
Нарешті, громадськість (4). Вона, як стверджує Гріффіт, справді страждає і стає схильною до апатії, але, як показують дослідження конфліктів після Другої світової, не конвертує своє невдоволення в політичну дію.
Підбиваючи підсумки, майор Гріффіт радить Пентагону не покладатися на знищення енергетичної інфраструктури. По-перше, воно не досягає політичних цілей війни, оскільки військові все одно зберігають доступ до електрики, а цивільне населення не змінює владу через перебої зі світлом. По-друге, самі атаки рідко бувають успішними: щоб авіаудари повністю знеструмили країну, її енергосистема має бути сконцентрована в одному місці і не мати великої кількості резервних з'єднань, а також зовнішньої допомоги. По-третє, вони вкрай ускладнюють післявоєнну відбудову країни і мають значний негативний репутаційний ефект: до них вкрай негативно ставляться зовнішні спостерігачі.
Із цього випадку є один виняток: якщо стоїть завдання зупинити військове виробництво держави під час довгої війни. Але держава ця, як ми пам'ятаємо, не повинна мати масштабної допомоги з-за кордону. "У військово-повітряних операціях майбутнього користі в ударах по національних енергосистемах буде мало", - підсумовує Гріффіт.
