Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку "зміну орієнтації" очільника країни, про його раптову "русофобію" і не менш несподіваний "патріотизм". Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от – заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи "відосики" у дні вшанування Героїв Майдану.
Як на мене, то мотиви нагінок на телеканали, які фактично розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на Сході України цілком меркантильні. ОПЗЖ (читай – Медведчук) систематично і послідовно відкушували від симпатиків "свого хлопця" і очільника секти свідків "какойразніци" чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим паче, що команда Зеленського, особливо "Слуги…" та недолугий уряд Шмигаля, постійно підкидають дровенят у палаюче багаття пристрастей – то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені, зате насущні речі, "разніца" перетворює вчорашнього інфантильного обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря. Тому другим у черзі "репресованих" став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на ретельно удобрене "Слугами…" і самим Зе! виборче поле Півдня.
Але "боротися" з медведчуками та шаріями Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за "порєбріка" одразу ж пролунали різкі оцінки Зе!режиму, співставні хіба з пропагандистською маячнею Кремля часів Порошенка. Заяви речника Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як "недружню державу", як про "проєкт західних країн" логічно дістали продовження у висловах самого "царя", який знову взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього не бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію "платити за їхній (західний. – Авт.) проєкт "Україна".
Але… Очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак. Про справжнє нутро цього мешканця Банкової попереджали розвідки дружніх західних держав. "Агент російського впливу" і постійний співрозмовник заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний, зате з неофіційними, однак фактичними статусами віце-президента, міністра закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…
Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у державній зраді, є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема, заступника Єрмака Олега Татарова – заслуженого юриста, який отримав це звання від Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж розгнуздана "портновщина" в українських судах.
Є ще один аспект "патріотичної мімікрії" Зеленського – американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном слід поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, - новий господар Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії ексактор розважального жанру раптом став "прокурором", вимагаючи ретельного розслідування діяльності близької до Джо "Бурісми". А після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й Коломойський – цей "карабас зелених маріонеток", - теж під прицілом американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого "найвеличинішого лідера", і тому безпристрастна американська Феміда цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю "зелених капіталів".
Отож, Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть, можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але говорити про це популісту все одно, що "preaching to the choir" – "проповідувати церковному хору".
Ілюстрація: В'ячеслав Шилов
