Вже всі «обсмоктали» новорічний виступ найвеличнішого? А до цього – інтерв’ю Головнокомандувача Валерія Залужного?
Що я помітив...
У «зелених» – алергія на правду. І стара-нова «фєня», якою вони спілкуються.
Коли перемога – через пару тижнів, а ОПа – героїчні рятівники нації. Коли ОПісти кажуть «ми звільнимо», «ми покараємо», асоціюючи себе з реальними захисниками, одночасно сидячи у віджатих (вкрадених) шевроле або Porsche Taycan, дерибанячи бабло і гуманітарнку (у військовий час - це мародерство!). Кажучи «ми», ховаючись за спини і посади.
Валерій Залужний відверто сказав ПРАВДУ. Без прикрас і цілування в дупу.
Маючи на це право. Освіту (три військових навчальних заклади, усі – з відзнакою або золотою медаллю). Досвід. І мужність.
Ця правда багатьом не до вподоби.
Зараз, коли новий, 2023 рік може стати роком вирішальних перемог (що дуже і дуже на мій погляд оптимістично), у владі починають шукати лідера на наступне п’ятиріччя.
Варіантів небагато.
Перший, і реальний. Лідером залишається «побідоносний» президент, якому приписується перемога. Реальні воїни-переможці розчиняються у політичному істеблішменті, осипані нагородами, посадами, депутатськими мандатами, їх імена, які ще нещодавно лунали з екранів, губляться у депутатських фракціях. Або забуті.
Найбільша небезпека для існуючої влади – воїни-переможці в опозиції. Тому і ллється потік нагород на слухняних, тому і мусуються у підвладних ЗМІ ідеї заміни-ротації ОКРЕМИХ ПРЕДСТАВНИКІВ генералітету.
Другий, менш реальний. Воїни стають самостійною політичною силою. Сильною, реальною і здатною витягнути країну із післявоєнної дупи. Союзом однодумців, що робили перемогу.
Країні потрібен реальний лідер («leader» – той, хто веде, хто йде попереду), не формальний – колі лідерство обумовлюється займаною посадою, а лідер-професіонал своєї справи.
Банда з ОПи – Єрмак-«головний-за-все», Тимошенко-«шевроле», Арахамія-«дискжокей», Данілов-«чорні стрінги – сигнал до війни» заплямували себе хто безмежною корупцією, хто абсолютним непрофесіоналізмом, хто тим, що «прої@ав» війну, або усім цим у купі.
Кирило Буданов? Не получаєтсья. Досвід, розум і мудрість не поєднуються або заважають один одному.
Намагання виставити сучасним лідером Люсю Арестовну-«два-три тижні», або зека Поворознюка у адекватної частини громадян, основи нації, нічого крім злої посмішки і люті не викликають. Але лише у адекватної.
На мій особистий погляд, діяльність Валерія Залужного є індикатором народження нової воєнної еліти України і також – зміни статусу і позицій політичних еліт України.
Я не побачив у списках нагороджених минулого року генералів Ігоря Паловського, Дмитра Марченка, Сергія Кривоноса, офіцера Тетяни Чорновол. І це для мене – неприємний знак.
При цьому, я особисто знаю двох генералів, кавалерів найвищих відзнак держави, яким би я руки не подав (дуже повчальний казковий фільм є, якому більш ніж півстоліття – «Огонь, вода и… медные трубы»). Але це особисте.
І, повірте, я глибоко переконаний у тому, що зовсім скоро ми станемо свідками того, коли генерали, які не заплямовані у розпилі «бабла», фокусах з земельними ділянками, формальним науковим посадовим сумісництвом, переслідуванням підлеглих, стануть становим хребтом не тільки Збройних Сил, але й суспільства.
Можливо хтось стане українським Шарлем де Голем.
Менш вірогідно – Аугусто Піночетом.
І це лякає бажаючих зазирнути в очі, зійтись десь посередині. Тих, хто війну закінчив ще у своєму мізку в 2019-му.
Тих, хто вангує про мир і перемогу за два-три тижні.
Все сказане – особиста думка.
