"Без стона, без стука, без вздоха" -
Як вбивці закопують труп, -
Минає проклята епоха
Вкраїною нассаних губ -
Ляшка, і Шевченко, і іже...
Чорніє Чорнобиль в імлі -
І молиться Плющ у Парижі,
І молиться Стус у землі...
Цей "вірш у щоденник" (є в мене такий жанр) я написала 30 років тому - взимку 1990-го, коли, злякавшись суду "за Чорнобиль", застрелився Щербицький, і по телевізору вся номенклатурна шуя його оплакувала. ("Все эти годы у нас был настоящий лидер, и мы были счастливы"(с), - "Ах ви ж sуки!" - видихнув народ з другого боку телевізора.) Мене тоді вразила їхня фізіономіка: в усіх - один і той самий тип (привіт, Ломброзо!), і через одного - жадібні, жаб'ячі роти з товстелезними хтивими губами: вампірськими, мов справді нассалися людської крові.
І от через 30 років, у парламенті вже незалежної України їхні внуки так само оплакують ("вшановують"!) згадану в цьому вірші Валентину Шевченко - знамениту свого часу "Вальку-буфєтчіцу", професійну палку борцицю з "українським буржуазним націоналізмом", чия темна душа нарешті пішла на суд, від якого не втекти. І ЗМІ навперебій шанобливо перепощують про "єдину жінку, що очолювала український парламент" (с) - блін, люди, отямтеся, чи ви подуріли, може, ви й Розу Землячку теж шанувати готові?!!!
Бо в нововідчаленої теж на руках кров була геть неметафорична, - напр., моторошний за своїм "північнокорейським" садизмом розстріл Івана Гончарука в 1989 р. був таки її рішенням (!), і це далеко не єдиний її злочин. Не треба дурити й без того задурений нарід: ця "мурка" зовсім не "очолювала парламент" (ВР УРСР ніколи не була "парламентом" у словниковому значенні слова!) - вона просто входила в головне українське ОЗУ 1970-1980-х рр.: "антишелестівське" угруповання, чиїм завданням від крємльовскіх було - "зачистити" Україну до кондиції "новой исторической общности людей, советского народа". Ось над цим вони, з різною мірою завзяття, й трудились - і "были счастливы" (с).
І доки їхня головна "розстрільна трійка": Щербицький - Шевченко - Маланчук - не стоятиме в підручниках історії в одному ряду з Кагановичем, Постишевим та іншими катами України, - доти в нас триватиме "епоха вампірів". І кожним своїм "ушануванням" ви продовжуватимете цій епосі життя - своїми власними руками.
Спасибі Мирослава Барчук за голос розуму в цьому бедламі (лінк на її допис подаю в коментарі, бо там фото "героїні", а я не хочу бачити в себе в стрічці цих "Вкраїною нассаних губ" ні в якому вигляді - навіть у некрологах).
