Багато хто задається питанням, що ж чекає на Сирію після падіння проіранського та промосковського терористичного режиму Башара аль-Асада. Прихвостень кремля Асад утік до Москви в грудні 2024 року, рф і злочинний путінський режим швидше за все втратить свій вплив у Сирії (принаймні до того це йде), а Тегеран вже здав там свої позиції і це хороші новини. Але боюся, що більше хороших новин нам із Сирії чекати не доведеться, принаймні найближчим часом. Що там буде? Є побоювання продовження громадянської війни та створення нової Ісламської держави або там буде тиха помірна ісламізація.
Розглянемо можливі сценарії у післяасадівській Сирії. Останні події у Сирії були суперечливими та дуже тривожними. З одного боку, з’явилася надія, що громадянська війна в Сирії добігає кінця, що режим кривавого диктатора Башара Асада (керував у 2020–2024 рр.) повалено, і з’явилася надія, що гоніння на релігійні та етнічні групи, що тривали десятиліття, закінчаться. Принаймні були ті, хто так думав і сподівався, коли у грудні 2024 року радикально налаштовані ісламісти та помірніші сунітські угруповання повалили Асада і створили перехідний уряд.
Я від початку досить скептично ставився до того, що станеться в Сирії за перехідного уряду колишнього бойовика «Аль-Каїди». Після падіння режиму Асада лідер «Хайят Тахрір аш-Шам» (Організація визволення Леванту) Ахмед аль-Шараа, відомий раніше також під прізвиськом аль-Джулані, став в.о. президента тимчасового перехідного уряду Сирії і почав заявляти про «толерантність» у Сирії, про терпимість до інакодумців і до меншин, а також про швидкий запуск демократичних процесів у країні. Прем’єр-міністр перехідного уряду Сирії Мухаммед аль-Башир також пообіцяв, що християни та інші релігійні та етнічні меншини зможуть сповідувати свою віру без жодного тиску та втручання. Чи можна вважати це щирим бажанням нового уряду Сирії умиротворити та возз’єднати Сирію, подолавши протиріччя та міжрелігійні та міжетнічні конфлікти? З одного боку, це ніби доводить підписання угоди з сирійськими курдами – Сирійськими демократичними силами (SDF) – і план укласти аналогічну угоду з друзями. Але яке справжнє бажання ісламістів, які керують із Дамаску? Чи дійсно вони хочуть створити єдину, демократичну сирійську державу, яка поважає права людини, про яку вони неодноразово голосно заявляли? Або ж вони хочуть обдурити Захід і своїх колишніх (які, мабуть, продовжують залишатися) супротивників, таких як курди, друзи, алавіти, щоб якнайшвидше роззброїти їх, тим самим полегшити процес нав’язування ісламської держави всім жителям Сирії, заснованого на шаріаті, репресіях та терорі, з радикальною формою джихадистського суннітського ісламу як єдина прийнятна форма релігії? Чи вони хочуть щось середнє?
Леопард не змінює своїх плям?
Слова президента Сирії Ахмеда аль-Шараа про нову еру толерантності в Сирії від початку виглядали не дуже щирими, а тепер звучать особливо цинічно у світлі останніх подій, коли в Сирії почалися масові репресії та переслідування меншин. Ці слова здаються просто декларацією, очевидним блефом, або це може бути пропагандою. Ми вже бачимо як низка правозахисних організацій звинуватили ХТШ у довільних ув’язненнях, тортурах та вбивствах журналістів та інших цивільних осіб, які висловлюють критичну думку, у тому числі сунітів. Саме «Хайят Тахрір аш-Шам» – кістяк сил оборони та силовиків нинішньої влади, яка з грудня 2024 року стала, по суті, правлячою організацією в Сирії, хоча вона була розпущена 29 січня 2025 року і влита в сирійське міністерство оборони для формування нових збройних сил Сирії. Однак роль бойовиків ХТШ не зменшилася.
Не варто забувати, що багато з повстанських сил, у тому числі з ХТШ, як і лідер ХТШ Аш-Шараа, раніше були дуже тісно пов’язані з «Аль-Каїдою» та ІДІЛ. Той факт, що прихильники нового уряду використовують джихадистський Таухіда(1) (аналогічний тому, що використовується ІДІЛ) поряд із прапором опозиції, можливо, вказує на те, що нова сирійська держава навряд чи буде світською. А новий лідер країни Аль-Шараа вже виявив «терпимість», оголосивши, що під час священного місяця рамадана ті, хто їсть та порушує правила, будуть жорстоко покарані (Fouda 2025; Firpost 2025). І ми бачимо, що 6 березня 2025 року на заході Сирії почалися зіткнення між прихильниками колишнього диктатора Асада (переважно алавітами) та силами перехідного уряду Сирії, «Хайат Тахрір аш-Шам» та іншими сунітськими (зокрема екстремістськими та терористичними) угрупованнями. Хто розпочав ці криваві події, в даному випадку не настільки вже й має значення, важливо те, що суніти тепер мстяться алавітам, а їхнє повстання використовується як кампанія переслідування меншин.
Лише в одній Латакії сирійські сили безпеки за повідомленнями вбили сотні мирних жителів за кілька днів. Незважаючи на запевнення представників нового уряду про те, що меншостям у новій Сирії нічого не загрожує, громади алеві з грудня 2024 року зазнали цілої серії масових вбивств. За наявними даними, у період з 6 по 8 березня було вбито щонайменше близько тисячі мирних жителів (Bachega 2025; Wikipeedia 2025; Fouda 2025a; Qiblawi et al. 2025; Christou 2015). Є також повідомлення про те, що вбито набагато більше людей. Серед них є і християни (Alabi 2025; PIME Asia News 2025), про це повідомляє і християнський патріарх Сирії у соцмедіях (див. канал патріарха Mor Ignatis Aphrem II). Крім того, із Сирії надходить все більше повідомлень про те, що урядові війська та проурядові угруповання також застосовують насильство щодо друзів. Отже, все дуже далеко про заявлену толерантність та віротерпимість.
Виникають й інші питання: як пояснити подібні дії проурядових сил у Сирії? Чи справді перехідний уряд Сирії не контролює ситуацію, а проурядові угруповання діють самостійно і вбивають християн, друзів, ігноруючи накази аш-Шараа, який був для них кумиром і лідером, чи це все ж таки хвиля насильства проти меншин, таємно схвалена урядом?
Або це стверджується для того, щоб можна було, подібно до Сталіна, який любив використовувати подібний підхід, заперечувати свою провину і говорити, що це зробив хтось із підлеглих, і, наприклад, перепрацював, т.зв. перегин або косяк. Хороший приклад «перигібу» ми можемо бачити в статті диктатора Сталіна, що вийшла в «Правді» від 8 квітня 1930 року, в якій радянський диктатор відповідав на питання про селян-середняків:«З газет відомо, що стаття Сталіна “Запаморочення від успіхів” та відома постанова ЦК “Про боротьбу з викривленнями партлінії у колгоспному русі” викликали численні відгуки у лавах практиків колгоспного руху. У зв’язку з цим я отримав останнім часом низку листів від товаришів колгоспників із вимогою відповісти на поставлені там запитання. Мій обов’язок був відповісти на листи в порядку приватного листування… Тим часом питання, порушені у листах, становлять величезний політичний інтерес для всіх наших товаришів. Крім того, зрозуміло, що я не міг залишити без відповіді тих товаришів, які забули надіслати свої адреси. Зважаючи на це я опинився перед необхідністю відповісти на листи товаришів колгоспників відкрито,тобто у пресі, взявши з них всі необхідні для справи питання. Я тим охочіше пішов на цю справу, що мав із цього приводу пряме рішення ЦК. Перше питання. У чому полягає корінь помилок у селянському питанні? Відповідь. У неправильному підході до середняків. У допущенні насильства у сфері господарських відносин із середняком. У забутті те, що господарська змичка із середняцькими масами має будуватися не так на основі насильницьких заходів, але в основі угоди із середняком, з урахуванням союзу із середняком….“ (Сталін 1930). Тут ми бачимо, що Сталін нібито не критикує насильство застосоване до середняків, яке, звичайно, було до цього погоджено з кремлем.
Може тоді має рацію міністр оборони Ізраїлю Кац, назвав 7-го березня 2025 року нового президента Сирії терористом «Аль-Каїди» і розкритикував ісламістських правителів Сирії. Кац сказав наступне: “аль-Джулані змінив халат на костюм і постав у помірному вигляді” … “Тепер він зняв маску і показав своє справжнє обличчя: Терорист-джихадист школи “Аль-Каїди”, який здійснює жахливі акти проти цивільного населення” (Times of Israel 2025).
Чи може леопард змінити свої плями? Сумніваюсь, на мене так вовк у овечій шкурі завжди буде вовком.
Шлях від маніпулятора до лідера джихадистів та еміру ХТШ
Будучи істориком, я завжди вважав за необхідне вивчити біографію людини. Тож давайте подивимося на біографію аш-Шараа та аль-Джулані. Як і Сталін, аш-Шаара розпочав свою кар’єру як терорист, грабіжник та вбивця, і, як і Сталін, він хитрий, талановитий маніпулятор та брехун.
У юності Ахмед аль-Шаара крутив роман із дівчиною алавітського походження та вивчав ЗМІ, а потім медицину в Дамаському університеті. Коли в 2000 році сталося арабське повстання в Палестині, а 11-го вересня 2001 року «Аль-Каїда» здійснила теракти в США, він став джихадистом і в 2003 році вирушив до Іраку, щоб боротися в лавах «Аль-Каїди в Іраку», пізніше реорганізованої у т.зв. Ісламську державу Ірак.
Він прийняв псевдонім Абу Мухаммад аль-Джулані. У 2006 році аль-Шара був захоплений американськими військами, але в 2011 році звільнений. Після початку громадянської війни в Сирії керівництво «Ісламської держави Ірак» доручило йому створити сирійську філію, і як бачимо, вона зробила карколомну кар’єру серед терористів з ІДІЛ. Аль-Джулані створив терористичне угруповання «Джабхат ан-Нусра», до якого увійшли екстремістські ісламісти та терористи, що вийшли з в’язниці.
У 2012 році Джулані став еміром цієї нової воєнізованої терористичної організації ісламізму. Під керівництвом Джулані «Джабхат ан-Нусра» стала одним із найпотужніших і найнебезпечніших угруповань у Сирії, захопивши значні території у військ диктатора Башара Асада, вона розбагатіла. Стурбований популярністю «Джебхат ан-Нусри», тодішній лідер ІДІЛ аль-Багдаді (нині покійний) у 2013 році оголосив, що «Ан-Нусра» приєднається до ІДІЛ та утворює т.зв. Ісламську державу Іраку та Леванту. Це злиття позбавило б «Джебхат ан-Нусру» автономії та самого аль-Джулані влади та позицій, поставивши «Ан-Нусру» та його під прямий контроль аль-Багдаді. “Аль-Каїди” аз-Завахірі. Але в майбутньому він також вчинив і з лідером “Аль-Каїди”. І коли в 2016 році Абу Мухаммад аль-Джулані домовився про злиття з іншими повстанськими угрупованнями, аль-Каїда перестала бути потрібна. Тим більше що менш радикальне крило «ан-Нусри» пред’явило Джулані вимогу розірвати зв’язки з «Аль-Каїдою», на що той і пішов. У 2016 році аль-Джулані оголосив, що «ан-Нусра» перейменовується в «Джебхат Фатх аш-Шам» і він підкреслив, що нова організація більше не пов’язана з жодною іноземною організацією. Лідери «Аль-Каїди», звичайно, виступили проти цього. А ХТШ була сформована вже у 2017 році та об’єдналася з низкою інших терористичних угруповань, радикальних ісламістів та бойовиків.
Можливі варіанти розвитку подій у Сирії під владою ісламістів
Нарешті, я хотів би згадати кілька можливих варіантів розвитку подій у Сирії, і вони не вселяють особливого оптимізму, хоча я хотів би сподіватися на краще.
Ми бачимо, що в Сирії надто багато протиріч, що накопичилися за багато десятиліть особливо жорсткого режиму клану Асадов. Також ми бачимо, що етнічні та релігійні конфлікти все ще тліють і навіть розгоряються подекуди з новою силою, і можна припустити, що екстремісти-ісламісти, які прийшли до влади, не зможуть і не захочуть їх вирішити, а навпаки, посилять. Якщо аш-Шараа не вдасться об’єднати Сирію, а надмірно грубі та жорстокі дії його прихильників-ісламістів щодо меншин можуть призвести до нових заворушень та повстань серед алавітів, друзів та інших, то може знову початися активніша фаза громадянської війни. Тоді навіть угода з курдами може виявитися недійсною.
Однак якщо припустити, що Ахмед аш-Шаара вже не такий радикальний і не є терористом (як він сам стверджує), то возз’єднання Сирії стане початком тихої ісламізації, в якій інші меншини можуть бути навіть певною мірою терпимі. Якщо аш-Шараа отримає контроль над усією країною (з огляду на угоду з курдами та можливу угоду з друзами) та умови угод не порушуватимуться, то тендітна нова сирійська державність може проіснувати деякий час без війни. Таким чином, у Сирії може виникнути помірніша і толерантніша версія ісламу з амбіціями аш-Шараа, можливо, його власними, що прагне стати «халіфом». На жаль, там немає місця західним демократичним цінностям.
* Таухід – основний, фундаментальний догматом ісламу, що означає, перш за все, заперечення політеїзму і виражаються у фразі “Немає іншого бога, крім Аллаха”. Саме слово «таухід» походить від арабського дієслова ваххад і означає вважати що-небудь єдиним», «робити щось єдиним».
Володимир Сазонов, PhD, співпрофесор університету Тарту
