12 вересня 1715 року цар Петро І Антихрист видав указ про заборону мешканцям нової столиці Московського царства Санкт-Петербургу підбивати чоботи та черевики металдевими скобами та гвіздками. Це для того, щоб не псувалися деревяні тротуари. Тих, хто указ ігнорував, жорстоко штрафували, а в купців, котрі торгували тими скобами та гвіздками, конфісковували майно, самих відправляли на каторгу.
Це був ідіотизм і самодурство вищого гатунку. Петро дуже вирізнявся цими якостями порміж багатьма іншими. Його абсолютно не хвилювало те, що взуття без такого захисту дуже швидко зношувалося - в ті часи хімічна промисловість була не надто потужною, аби давати синтетичні полімери на підошви і їх виготовляли з кількох шарів шкіри. Каблуки переважно теж.
Саме для того, щоб взуття служило довше, його й підбивали металевими набійками а хто бідніший - гвіздками. У царя-батюшки з фінансами було все гаразд, він міг хоч щодня нові чоботи взувати. Тому, як в старому вислові: "Проблеми індіанців шерифа не хвилюють".
Здавлося б - гвіздки на підошвах перехожих "убивали" тротуари не дуже швидко, якщо взагалі входили до десятка причин їхнього занепаду. Достатньо було підтримувати їх в належному стані, вчасно ремонтуючи. Но ніт - це не метод Петра. Він економив. Аби будувати флот. На флот він грошей і дошок не шкодував - понад третину(!) державного бюджету вганяв у будівництво самих лише лінкорів, не рахуючи менших кораблів. Причому якомога швидше. Тут вже не економили.
З 96 цих велетенських суден, збудованих ідіотом на престолі, хоча б раз у море виходили 4. До мінімального терміну служби, який було прийнято в Європі (30 років) дотягнуло одне.
Все через те, що з поспіху будувалися вони із сирої деревини й згнивали швидше, ніж псувалися тротуари від підборів міщан.
