На межі президентського екватору в риториці Зеленського продовжує домінувати форма замість змісту. Рівно як і основна мета - сподобатися українському виборцю, а не посилити міжнародну підтримку і довіру. Черговим підтвердженням цього став виступ глави держави на ГА ООН. Попри свою феєричність та ефектність у стилі стендапшоу з дипломатичним фльором до лідерського він так і не дотягнув.
Що не так?
- Зеленський спробував замахнутися на лаври вершителя долі світу, глобального мислителя і винести вирок багаторічній історії ООН. Виглядало, м’яко кажучи, зухвало. Організація Об’єднаних Націй і справді стикається з проблемами та потребує реформування. Скільки вона існує - стільки про це говорять. І це не новина для держав-членів. Але, схоже, це стало новиною для президента Зеленського, який вирішив “хайпанути на цій темі”. Чи справді допоміг виступ президента реформі Організації? Навряд чи, бо конкретики від нього так і не почули. Чи допоміг Україні? Так само, адже міжнародні партнери знов стали свідками популізму, розрахованого на внутрішню аудиторію в Україні, замість зваженої і мудрої поведінки справжнього лідера на зовнішній арені.
- Глава держави, схоже, не помітив як образив одразу кількох партнерів України. Йдеться про всіх тих, хто від часу винаходу вакцин проти коронавірусу надавав Україні неоціненну, в багатьох випадках безоплатну допомогу. Від Сполучених Штатів до Євросоюзу. Від Німеччини, Данії, Румунії, Литви, Естонії та Польщі до COVAX. Завдяки цій допомозі в Україні вакциновано мільйони осіб і за це партнерам слід було б подякувати. Точно не Україні устами президента держави з найвищої трибуни світу говорити про ліки проти коронавірусу як “знаряддя дискримінації”. Київ таким почуватися не може. Якщо звісно не пробувати перекладати відповідальність за власні помилки і злочинну бездіяльність влади в Україні на міжнародних партнерів.
- Президент Зеленський не вимовив слів про важливість посилення санкцій проти брутального порушника міжнародного права - Росії. Так само він оминув тему застосування інструментів міжнародних судових інстанцій для притягнення агресора до відповідальності. Саме на цій темі мала б бути сфокусована увага світу, і глава Української держави має всі політичні і моральні підстави про це говорити. Добре, що у виступі Зеленський згадав про Лігу Націй, хоча історичну паралель провів сумнівну. Погано, що не нагадав, як саме з Ліги Націй у 1939 році було виключено Радянський Союз за агресію проти Фінляндії. Якщо Путін хизується своїм “можем повторить”, то може і світу варто “повторить”?
- Зеленський так і не повернув до міжнародного порядку денного тему застосування миротворців ООН для врегулювання ситуації на окупованій частині Донбасу. Даремно. Керуючись лексикою шостого президента України, “щоб оживити ООН”, потрібні не стільки “правда”. Потрібна “історія успіху”. Такою історією успіху для ООН може і повинна стати Україна. Для цього є всі інструменти. Водночас, політичної волі на Банковій, схоже, і далі бракує, де продовжують більше сподіватися на зустріч на двох з Путіним, ніж на консолідацію єдності і солідарності з Україною в світі.
- Зеленському так і не вдалася запропонувати ООН як ефективних механізмів деокупацї Криму, так і важелів для інтернаціоналізації Кримської платформи. Тому поки не проглядається черга бажаючих приєднатися до Платформи після «зворушливого» виступу. Так само, як і передача партнерам списків українських заручників не означає, що роботу виконано і тепер вся відповідальність за результат - на інших.
Як висновок: президент Зеленський продовжує експортувати внутрішні кліше наззовні. Це помилка, як і ноу-хау щодо перекладення відповідальності за власні прорахунки на інших, як це було у випадках з ЄС, ФРН, Францією, США. Відтепер ООН винуватий у проблемах з пандемією в Україні. Якщо твердження “до мене в Україні 30 років нічого не робили” ще можна зрозуміти, то кидати в ООН слова “що ж ви робили всі ці 76 років?” недоречно. Замість змусити «прокинутися світ» Банкова ризикує остаточно приспати увагу світу до України.
