Знаєте, що більше за все дивує у цій війні? Її повна цілковита маразматичність. Категорично незрозуміло – чого в біса від нас хоче Путін?
Позаблоковості і демілітаризації, як вони наголошують в своїх заявах? Але це означає повну відмову України від курсу в ЄС і НАТО, а саме спроба Януковича відмовитися від Асоціації з ЄС (всього лише!) стала причиною Революції Гідності. Очевидно, аби досягти цієї мети, Україну як мінімум треба окупувати. Як у 1919 році.
Але хай навіть так. Припустимо – окупують (у що в принципі не віриться). Далі що? Уявимо на мить, що Москва окупувала територію розміром з Францію, населену 35 мільйонами людей (з врахуванням всіх біженців), більшість з яких окупантів ненавидять і готові з ним боротися. Саме так, готовими боротися, бо всі хто не готовий категорично, вже утекли. А ще – залишки кадрової армії по селах і байраках, які партизанять. А ще…
Що Москва збирається робити з цим всім? У 20-ті роки 20-го ст. аби збити ярість Отаманщини Москві прийшлося проголошувати НЕП (читайте – легалізувати переділ селянами панської землі) та впровадити таку українізацію, що збурювався навіть Максим Горький. Амністії оголошували! Більшовикам тоді служили колишній командир гайдамаків Олмелян Волох і колишні командири галицьких Січових стрільців Григорій Коссак і Осип Букшований. Потім, коли опір повстанців був збитий, Україну зґвалтували Голодомором – найбільш він лютував там де був найбільший опір загонів отаманів. Українців тоді зламали через коліно і перетворили на рослин.
Але вже із Західними областями України провернути те саме не вийшло. Сталінський терор зламався у самій Росії. Західні області замирювали та задобрювали. Я дуже гарно пам’ятаю, як в часи совка, Львів з його магазинами та кнайпами порівняно з Запоріжжям виглядав закордонням. Там можна було купити все те, що у Запоріжжі треба було «діставати». До речі, росіяни стверджували, що Україна взагалі порівняно з Росією забезпечувалася на порядок краще. Майте на увазі, це не через щиру любов Москви до України, це через нелюдський підсвідомий страх росіян до мазепинців, петлюрівців і бандерівців. До українців.
У Кремлі думали, що зараз все буде якось інакше? Що українці не опиратимуться? Що в українцях остаточно померли нащадки козаків, сердюків-мазепінців, гайдамаків, опришків та повстанців УПА? Що армія яка зміцнювалася за Порошенка так, що її не змогли розвалити за 3 попередні роки, не чинитиме опору? Крім як «ідіоти» я на це сказати не можу нічого.
І це я тільки про самих українців говорю. А є ще суто економічні проблеми. Вони увірвалися до країни з багатомільйонним населенням. Далі що? Вони забезпечать тут рівень життя кращий ніж у нас був? Ми це по Криму і Донбасу бачимо, як вони забезпечують. Якби все було як було, ОРДЛО скоро стало би не російським, а безлюдним. Вони заходяться відбудовувати українську інфраструктуру? А в них гроші такі є?
Зрештою, що вони готові запропонувати пересічним українцям? Спільно збагачувати Мордашова, Дерипаску, Вексельберга та Абрамовича? Чим вони принципово кращі за Коломойського або Пінчука, яких українці худо-гірко примушують гарти за певними правилами?
Єдиним логічним поясненням намірів Путіна виглядає цитата з мультика про Капітошку: «Щоби всі боялись, щоб не насміхались». Виглядає так, що Росія Путіна в своєму авторитарному розвитку дійшла до краю – вони полізли на кулі і снаряди через вражене болісне самолюбство свого диктатора. І як завжди, коли відбувається такий маразм, отримали вони прямо протилежне – весь світ від них відмовляється, Росія перетворюється на країну-вигнанця, а українці Москву не бояться, опираються їй, і з Путіна регочуть аж животи надривають.
Це – логічно. Інакше й бути не могло. Те, що Москва цього не передбачила – ще одне свідчення маразматичності цієї війни. А маразматичні війни не виграють. Такі війни руйнують Імперії. Історія Росії – як раз цьому доказ.
