Вчора ввечері, поки вдома не було світла, вирішив я відвідати сусідні "пункти незламності". Їх на офіційній мапі було три поряд один з одним.
Перший виявився взагалі віртуальним: в натурі просто не було школи в тій будівлі, в якій вона була позначена на мапі (ще й з підписом, що це школа... зовсім іншого району Києва).
Другий - дитячий садочок. Темно і глухо. Нема навіть в кого спитати, чи тут щось є.
Третій - знову школа. Цього разу реальна. У вестибюлі побачив вогник. Посвітив ліхтариком, вийшла жінка. "У вас тут є пункт незламності?". "Є. Але немає бензогенератора, тому нічого не працює". "Зрозуміло. Ну, гарного вам вечора". "І вам мирного неба".
Як писав колись популярний поет ворожої нам держави, "Обозначено в меню - а в натуре нету".
Ну не може наша зевлада без показухи.
Ці 4000 "пунктів незламності" з презентованої мапи - значною мірою із розряду лютневих укриттів, якісь не знали, що вони укриття, а були стрип-клубами абощо.
То тут, то там читаю чи бачу, що "пункт" або закритий, або там немає генератора/зарядки, інтернету так взагалі майже ніде нема, або до "пункту" черга на 100500 машин і людей, якщо це АЗС.
У влади добре виходить вигадувати круті гасла і звітувати на папері. А далі, як кажуть у поганому футболі, бєй вперьод, комбінація прідьот.
І це ж ще не було реальних морозів, а блекаут був лише розминочний.
