На батьківщині Малінова звинувачують у шпигунстві на користь Росії, передачі інформації, яка є державною таємницею. Малінов активно співпрацював зі структурами, які пов'язують з "православним олігархом" Костянтином Малофєєвим - одним з головних спонсорів диверсантів в Криму і на Донбасі.
Проте, слідство у справі про шпигунство і підписка про невиїзд не завадили Малінову поїхати до Москви і отримати свої "десять срібняків" з рук Путіна. Рішення, яке дозволило йому виїхати з Болгарії на російське свято, ухвалив болгарський суддя. І це ще раз доводить той рівень впливу, яким Росія і її прихильники користуються в Болгарії. Новітня історія цієї країни демонструє чимало прикладів такого впливу.
Виникає питання - навіщо ж тоді шпигувати? Навіщо демонстративно нагороджувати людину, яку підозрюють у шпигунстві, орденом? Історія з Маліновим, до речі, дивно нагадує випадок колишнього українського журналіста Кирила Вишинського, нагородженого медаллю "За повернення Криму" - хоча можна було б утриматися від вручення такої нагороди людині, яка і так очолювала в Києві підрозділ російської пропагандистської структури.
Але в КДБ, вихідці з якого правлять Росією, просто не вміють інакше. Шпигунство, диверсії, демонстративне нагородження зрадників - це саме те, на чому будувалася вся робота радянських чекістів упродовж десятиліть. Легального впливу їм недостатньо, будь-якої конкуренції, будь-якої правди вони просто бояться. А ось шпигун, який зацікавлений у винагороді і дії якого можна контролювати - це їм зрозуміло. Тому зовсім не дивно, що слова "русофоб" і "русофіл" в сучасній Росії змінили своє значення.
"Русофобом", як правило, називають порядну людину, яка просто говорить правду про авторитарний режим Путіна і злочини Російської держави проти інших країн і власних громадян. А "русофіл" це, як правило, просто пересічний зрадник і шпигун, який отримує орден з рук Путіна. І Росію цей "русофіл" любить, як це і прийнято у чекістів, за гроші - не обов'язково навіть за дуже великі.
