Бо занадто багато принижень. Спочатку з бандитом Прігожиним довелось домовлятися, потім в ПАР не поїдеш бо заарештують великого царя папуаси, а тут ще у спині не лишилось вільно місця він ножів Ердогана. І шепчать навкруги посіпаки, що «царь то не настоящий». І страшно навіть в дальньому темному куті бункера.
І треба довести, що сильний. Але як це зробити, коли слабкий? Що робить бандит, якого опустилі в колі своїх. Йде до школи і починає бити першачків.
І от Путін і пішов воювати з українським зерном і горохом. Тиждень стріляв по портовій інфраструктурі, намагаючись довести всьому світу, що він ще на щось впливає. Горох то йому відповісти не може.
І ось Путін відправив заарештовувати Гіркіна, який здатен тільки нити і ображати царя. За Гіркіна готовий вписатися тільки ще більш божевільніший Губарєв. А інших сердитих патріотів в Росії просто нема.
І ось Путін вже на словах нападає на Польшу. Як та Моська, що гавкає на слона. Погрожуючи не стримувати себе, якщо хтось посуне на Білорусь. Чудово знаючи, що та Білорусь нікому нафіг не здалася. А потім буде розповідати з бункера «дивіться, як я то кляте НАТО налякав».
Що це означає? Що Путін насправді слабкий. І він про це знає. І намагається всім продемонструвати свою силу. Але демонструє тільки відчай старого слабкого щура. І це бачать у Вашингтоні. І в Пекіні. І, головне, у Москві.
Але зернову угоду той щур у відчаї дійсно здатен зруйнувати. І для нас це неприємно. Особливо для українських аграріїв. Добре лише, що це вже не таке критичне питання, як було рік тому. Залишки попередніх врожаїв експортовано, а розбудована інфраструктура на Дунаї і західному кордоні вже дозволяє експортувати 70 відсотків від необхідних обсягів. І розбудова інфраструктури там триває. А по Дунаю Путін стріляти не наважується. Бо то кордон з Румунією. А воювати з НАТО він готовий виключно на словах.
