Прагнучи заблокувати чорноморський «зерновий коридор», Москва пригрозила атакувати будь-яке судно, яке прямуватиме в українські чорноморські порти. Така стратегія не принесе вигоди рашистам і створить серйозні загрози для світового ринку нафти.
Московія – другий експортер сирої нафти у світі (крутіші лише саудити) та найбільший постачальник нафтопродуктів. Близько половини цього експорту перевозиться танкерами через Чорне море.
Тепер ці нафтовози потрапили під ризик бути атакованими ЗСУ. Адже після кремлівської «обіцянки» атакувати борти, що прямують в українські порти, Київ також пообіцяв перетворити на мішені орківські танкери. Фактично, кремль відкриває скриньку Пандори, від якої сам же і постраждає.
Світові медіа пишуть, що подібні заяви створюють небезпеку перебоїв у судноплавстві в Чорному морі. Якщо нафтовий танкер стане мішенню, або навіть якщо тарифи на чорноморські перевезення і страхове покриття зростатимуть, підскочать ціни на нафту.
З іншого боку, Білий дім навіть попередив, що РФ плануватиме операцію «під чужим прапором»: атакуватиме цивільні судна, звинувативши Україну.
Оскільки воєнний шантаж не дуже ефективний, кремль подумує про підкуп…
Московити пропонують Анкарі замість українського зерна везти російське, - з великим дисконтом. Підступ полягає в тому, що отримувачем збіжжя стане турецька харчова промисловість, яка перероблятиме його на борошно і перепродаватиме африканським країнам готовий продукт. По суті, кремль пропонує хабар у вигляді мільярдних заробітків цілої галузі. Перемовини між двома країнами тривають, при чому - уже надто довго.
Аби у турків не було особливого вибору, рашисти вирішили добити проукраїнську зернову угоду ракетами. Саме тому вони атакують Одесу, Миколаїв та дунайську портову інфраструктуру, аби у Києва не було навіть технічної можливості її відновити.
Проте, це тільки план, дуже далекий від цілковитої реалізації.
Доля українського зернового коридору залежить не лише від Ердогана, є ще країни ЄС, бутафорська ООН... але, будемо відверті, від турецького президента вона узалежнена дуже відчутно. Тому варто постежити за завершенням перемовин Анкари та Москви, і заодно зрозуміємо, до яких цінностей турецький лідер тяжіє більше: торговельних чи демократичних.
