Нещодавно один із читачів написав мені, що напад Росії на Україну нагадує йому не так давні європейські війни, як конфлікт хуту і тутсі у Руанді. Метою радикальних еліт народу хуту, які організували різанину, було не захоплення влади чи частини території, не посилення власного кланового впливу, а повне знищення всіх тутсі – так би мовити, «остаточне вирішення питання». Читач навіть не уявляв собі, наскільки він був близьким до істини, коли проводив цю аналогію. Адже геноцид тутсі був поєднаний його організаторами ще й зі знищенням хуту, які виступали проти цього людиноненависницького божевілля. Вирішувалися відразу два завдання – знищувалися «чужі» і «свої», які не поділяли політику вбивць. Приблизно те саме зараз робить режим Путіна. «Остаточне вирішення українського питання» супроводжується сталінізацією самої Росії, з якої тікають мільйони людей. Одночасно остаточно знищено залишки хоча б відносно чесних медіа, посаджено до в'язниць політиків, які виступали проти війни. Усі мрії Путіна справдилися б – якби не опір українців.
Я згадав про Руанду, коли побачив новину про затримання у Франції одного з головних організаторів геноциду Фелісьєна Кабугі. Хоча Кабуга ніколи не займався журналістикою, він назавжди увійде до історії світових медіа як власник одного з найефективніших у XX столітті інструментів геноциду – «Радіо тисячі пагорбів». Саме ця радіостанція, організована для сприяння масовому знищенню людей, забезпечила не тільки створення атмосфери ненависті, а й участь у вбивствах людей, які і не думали бути задіяними в геноциді. Радіостанція не просто розповідала про «злочини тутсі». Вона складала конкретні інструкції, називала місця, агітувала брати участь.
Майже 90-річний Кабуга – останній – і, мабуть, найвідоміший із представників цього навіженого радіо. Саме він його вигадав і фінансував – тому захисники старця кажуть, що він зовсім ні до чого, він був просто бізнесменом, а винні у всьому політики та журналісти.
Журналісти, які працювали на «Радіо тисячі пагорбів», до речі, давно вже отримали тривалі тюремні терміни. Їх шукали по всьому світу, судили і у Гаазі, де працював Міжнародний трибунал з Руанди, і у самій країні. Декому вдалося втекти та померти своєю смертю. Найвідоміший з журналістів-втікачів – Хабімана Кантано, випускник факультету журналістики, звісно ж, Ленінградського університету. Тому що журналістиці ненависті у Радянському Союзі можна було навчитися дуже добре, було б бажання.
Історія з «Радіо тисячі пагорбів» свідчить: ні у кого у світі немає жодних сумнівів, що власник медіа, яке закликає до вбивств та журналіст, який озвучує ці заклики – такі ж учасники військових злочинів, як і політики та військові, які віддають безпосередні накази. Як і військовослужбовці, які виконують ці накази. Тому коли я стверджую, що в майбутньому на лаві підсудних повинні опинитися і Володимир Соловйов, і Дмитро Кисельов, і Скабєєва, і Симоньян, і Ернст, і Добродєєв – це зовсім не просто слова. Ці люди та інші російські пропагандисти – справжнісінькі співучасники вбивств жінок і дітей у нашій країні. Ні у кого не повинно бути в цьому жодних сумнівів. Ні у кого. І в мене досі викликає здивування, що навіть після 2014 року всякі там Russia Today залишалися у ефірі західних країн, а пропагандисти із західними паспортами, які працювали на російських каналах, сприймалися саме як журналісти, а не як найманці. Але, втім, я добре пам'ятаю, як західні дипломати у тій же Руанді не розуміли «місії» «Радіо тисячі пагорбів» і глузували з посла Бельгії, котрий наполегливо радив колегам вплинути на керівництво країни і домогтися закриття популярного радіо – не можна ж робити замах на свободу слова! А, між іншим, там, де «свободи слова» не було – тобто там, куди не доходив сигнал радіо – там і не було масових вбивств.
Так, звичайно, хуту і без радіо не любили тутсі. Але це як із Голокостом: ненависть та антипатія аж ніяк не обов'язково перетворюються на готовність до масового знищення, якщо тобі не доводять, що так можна. Так, звичайно, багато росіян сумнівалися у праві України на існування і традиційно недолюблювали українців: але їм і на думку не спадало, що Україну можна розбомбити, доки їм це не пояснили пропагандисти режиму. Пропаганда завжди є ефективною, коли вона поєднується із забобонами черні, і саме вона посилює ці забобони до розмірів геноциду.
Саме тому навіть якщо позбавити Росію зброї та енергоресурсів, але залишити у ефірі Соловйова – війна нам забезпечена. Брехня – головна зброя російських шовіністів. Саме із брехнею треба боротися і у випадку Росії, і у випадку України, де колишня обслуга олігархів та проросійських політиків гарячково перевдягається у вишиванки та грає у патріотизм. Якщо ми залишимо у ефірі майбутнього все це аморальне безглуздя, всіх цих розпалювачів ненависті на національному рівні, якщо ми збережемо на високих посадах політиків, які підтримували цей зловісний будинок телевізійної терпимості, жодна військова перемога не допоможе нам стати успішною державою. Усі жертви будуть марними – усі! Ми знову слухатимемо своє «Радіо тисячі пагорбів».
