І ракети летять з території Білорусі. І українці дуже часто звинувачують білорусів. І правда в тому є. Бо це не тільки заслуга узурпатора Лукашенко. В цьому є доля вини кожного, абсолютно кожного білоруса. Як і беззаперечна вина кожного росіянина.
Але.
Є одно але. У чому саме їх вина. Бо дуже часто українці кажуть, що вина білорусів в тому, що вони зараз мовчать, не протестують.
Але це вже до одного місця. Білоруси втратили все набагато раніше. Зараз вже жоден протест нічого не змінить. Коли в країні немає демократії, коли зруйновані інститути - протест це форма відчаю і не більше. Бо вже піздно. Бо все втрачено набагато раніше. Протест вже не може призвести до чогось, окрім побиття протестуючих. Бо нема партій, нема незалежних змі, нема оппозиціі, нема інститутів.
Узурпатори не народжуються зненацька. Вони виростають на добриві байдужості громадян. Дуже часто, вони перемагають на демократичних виборах. А далі, крок за кроком, згортають демократію. І в один момент стає зрозуміло, що від виборців вже нічого не залежить. А потім летять ракети. І вбивають українців. Дітей. Жінок. Воїнів.
Білорусі винні. Але не у тому, що не протестують зараз коли від їх імені летять ракети. А у тому, що колись, раніше, пішли на угоду з дияволом. Проміняли трошки свободи на уявну стабільність. І здавалося, що лише трошки. А потім іще трошки. І ще. І ще.
І це урок нам всім. Це урок про те, що свобода важлива на 100 відсотків. Що коли вам пропонують обміняти хоч краплю свободи на ковбасу, стабільність чи ностальгію, то з вас хочуть випити все, до останньої краплі. Краплі крові.
В тому числі краплі крові невинних українців. Але ж не тільки. Узурпатор п‘є кров білорусів із більшим захватом, ніж українську. І білорусам з тим жити. Бо колись вони пробачили перше вбивство журналіста під Мінськом, бо подумали, що парламент. - це зайвий галас. Бо вирішили, що свобода не важлива…
