Наприклад, узурпація медійного простору з використанням монопольного доступу до екранів у політичних цілях. Або дешевий піар на війні, коли дрібні сошки з ОПи заміщають армію та уряд у висвітленні та коментуванні головних подій. Але…
Існують, щонайменше, дві причини, чому мені не подобаються ваші нинішні дописи про провали влади в підготовці до війни. Одна - базова, принципова: не можна критикувати Верховного під час війни, бо це ослаблює його і, одночасно, нас. Це те, чому я навчився в Ізраїлі, й те, що викликало злість і біль у 2014-2019 роках під час першої фази російсько-української війни.
Таке самообмеження називається відповідальністю - як опозиції, так і населення взагалі.
Друга причина - суто тактична. Ви використовуєте головні калібри своєї критики (проти влади, котра багатьом, вочевидь, не подобається й котру ви б хотіли після війни змінити) тоді, коли велика частина населення не готова цю критику слухати й серйозно сприймати. По-перше, бо є проблеми більш нагальні, а переживання значно гостріші. По-друге, бо цілком можуть вважати, що така критика є зведенням політичних рахунків, а це в нинішніх умовах безвідповідально.
Таким чином, повторюючи всоте абсолютно справедливу тезу про розмінування Чонгару чи оголення білоруського напрямку, ви позбавляєте себе можливості ефективно використати ці аргументи тоді, коли реально прийде час спитати з влади за передвоєнні (й не лише) провали.
Це я вам кажу як людина досить вправна й досвідчена в риториці. Подумайте...
