Навіть не дивує, скільки наглості в московських попів, побудувавших собі якісь імперії на території України. Бо релігія в такому вигляді, по російським законам - це звичайно ширма. Наче бачиш бороду та рясу, а під ними людина навіть гірша, ніж якась інша особа, бо та може бути навіть чесніша в деяких випадках.
Ці ж збрехали про свою якусь інакшість, відмінність від більшості, бо вони якісь провідники між людиною та Богом. Збрехали про свою доброту та безгріховність. Хтось цим людям в рясах навіть про свої секрети розповідав, думаючи, що якщо ти звичайна людина - то ти чимось більш грішна, ніж московський священник.
А по факту, якщо не дивишся на релігію затьмареними очима, то бачиш і чітку побудову бізнесу (як нотаріуси чи стоматологи відкривають свої "приходи" та працюють собі на кишеню), і маніпуляції, і їх хибне відчуття власної безкарності.
Я вам кажу, це неперевершене відчуття, коли вдається послухати таких священників та у відповідь на їх маніпуляції показати, що ти людина, якою не покеруєш. Якою не поманіпулюєш. Вони розвертаються та, як цигани на вокзалі, розуміючи, що з тобою їм нічого не світить, йдуть до іншої жертви. Якій можна залити в вуха пісню про "русь святую" і "грєшную войну с братьямі", до стада, яким можна керувати та гнати на пішу ходу куди-небудь попри воєнний стан, чи попри застороги поліції.
Людина в будь-якій релігії повинна мати своє Я. А московська церква повинна нарешті зрозуміти своє місце, яке взагалі не в Україні повинно бути. Бо принижені українці - це якийсь іноземний, не наш, не рідний стан.
Заходячи в церкву, людина мала би відчути тепло і підтримку, і відчути зцілення власних психологічних проблем - але не знецінення своєї особистості, як чийсь раб.
"Раб Божий" - це зрештою огидно. І так не по-українськи...
