Днями міністр культури Микола Точицький опублікував колонку з характеристикою музейних злочинів російської федерації на окупованих територіях України. А сьогодні ГУР додав на свій портал Війна&Санкції інформацію про 14 російських музейних керівників, які особисто відвідували ТОТ. Раніше на вказаних персонажів звертав увагу Український Національний Комітет ICOM (ICOM Ukraine). Вбачаю у діяннях міністра та ГУР позитив. Бо розставлено вірні акценти.
По-перше, на політичному рівні підкреслено протиприродну близькість росмузеїв та російської розвідки. Міжнародним партнерам буде складніше “не помічати” цей факт.
По-друге, зазначено, що російська влада спотворила саму суть музейної роботи, перетворивши музейну систему на один із видів обслуги натхненників та організаторів агресивної війни. Тобто, не про крадіжку окремих речей (хоча ці факти теж фіксуються).
Справа в тому, що всі російські музеї задіяні владою для вирішення завдань війни – мобілізацію населення та підтримку високого рівня мілітаристської істерії, залучення найманців до армії, встановлення окупаційного режиму, розмивання санкцій тощо. До цієї роботи залучені всі види музеїв – історичні, художні, технічні, природничі та інші, на всіх рівнях.
Тому не можна сприймати російських музейників відокремлено від цієї системи. Там справді є окремі порядні люди та висококласні фахівці. Але коли вони виступають як посадові особи та/або «представники росії», їх потрібно відправляти у бан за фактом приналежності до системи. В окупаційній армії не може бути неокупантів. Усі окупанти. Так і тут.
По-третє, зафіксовано дуже важливий принцип виголошення претензій до російських музейників, особливо керівників. У своїй масі вони недурні люди, тому, за рідкісним винятком, уникають людоїдських коментарів та прямих виправдань вторгнення в Україну. Однак вони чудово усвідомлюють свою непристойну роль. Суть цієї ролі – інтеграція захоплених українських музеїв до російської музейної системи, з офіційним занесенням українських музейних цінностей до російського державного каталогу.
Коли якийсь російський музей проводить на окупованій території виставку метеликів або відкриває дитячий центр, крім цього, він вчить український музей працювати за російськими канонами. Керівник російського музею, навіть якщо він особисто не відвідує окуповану територію України, підписує накази, формує завдання на відрядження тощо. Тобто виступає безпосереднім організатором незаконної активності. Навіть якщо при цьому мовчить. А якщо особисто відвідує ТОТ – взагалі не може бути жодних сумнівів: такий персонаж заслуговує на всі види міжнародних обмежень як співучасник окупації.
У списку ГУР (який частково підсвітив Точицький) різні персонажі: від директора «петергофа» романа коврікова (найпопулярніший музей рф) до керівників регіональних музеїв, які вляпалися в історію.
Це максимально прозорий сигнал усім російським музейникам та всім їхнім потенційним контрагентам за кордоном: українська держава включилася. Процес нешвидкий, але невідворотний. На початку лютого вже був указ про запровадження санкцій проти російських музейників, переважно – за археологію та Крим. І не лише.
Рано чи пізно кожен російський музейник, хто заплямував себе посібником агресії, і кожен, хто зважився на співпрацю з таким музейником, опиниться в ситуації, в якій точно не хотів би опинитися.
Для повернення до нормальних контактів потрібно провести «демілітаризацію» російських музеїв. До цього моменту всі музейні проекти рф там повинні сприйматися як рід військової активності. Інакше це буде самообман.
