Усі порівняння кульгають, а пропагандистські паралелі рашистських рупорів - на обидві ноги.
Коли стало зрозумілим, що вторгнення в Україну московської орди не мине безкарно, і зокрема - через те, що у ритуалі "обламування рогів" кремлівським "олєнєводам" укупі з головним "шаманом" зацікавлені Сполучені Штати і Велика Британія, не кажучи вже про Європу, Соловйов і Ко не знайшли нічого ліпшого, аніж лякати Вашингтон новим "В'єтнамом".
На перший погляд, поцілили в десятку, позаяк американські платники податків досі потерпають від "поств'єтнамського синдрому", і те, що у масових заворушеннях періоду сутінкового Трампа комбатанти тієї війни брали дуже активну участь, - зайве тому свідчення. Посмак в'єнконгських куль та особливо таборів для воєннополонених трішки притупився іншим невдалим досвідом - Афганістану. Правда, там трішки інша історія.
Але насправді московська пропаганда переплутала праведне з грішним. Та далека війна в Індокитаї була фактично громадянським конфліктом - між комуністичним Північним В'єтнамом (з срср та КНР за плечима) і Південним В'єтнамом (за яким стояла коаліція США, Австралії, Нової Зеландії, Південної Кореї). На Півночі, де правив маріонетковий режим В'єтміня, йшли тотальні зачистки "ворогів народу", тобто незгодних з комунізмом (історики кажуть про 8 тисяч страчених). На Півдні унаслідок демократичних процедур, зокрема референдуму, до влади з дозволу колишнього імператора Дао Бая прийшов проамериканський ревний католик Нго Дінь З'єм. Його майже фанатична віра разом з відвертим, можна сказати "печерним" антикомуністом дала вибухову суміш, яка у висліді породила партизанщину. У процес, звісно, вписалися срср і Китай. Олії до вогню хлюпнув віцепрезидент США Ліндон Джонсон, який у травні 1961 в Сайгоні проголосив З'єма "азійським Вінстоном Черчиллем". Та насправді "воєнні таланти" диктатора базувалися на негласній присутності американських радників і майже 16 тис "рейнджерів", основою яких були "морські котики" США. Повномасштабне вторгнення Америки розпочалося 24 листопада 1963, освячене фразою Ліндона Джонсона про те, що "битва проти комунізму повинна вестися з усією міццю та рішучістю об'єднаними зусиллями вільного світу".
Чи є війна Росії проти України громадянським конфліктом? Звісно, ні. Хоча Москві хотілося б подати цю гарячу страву, яка ретельно готувалася роками усіма силовими відомствами ерефії та їхнім пропагандистським пулом, як братовбивчу різню. Зрештою, 2014 року Кремль інакше й не трактував події в ОРДЛО. Але стриманий відчайдушним спротивом українців, урешті скований Мінськими домовленостями, путін і його кліка поволі "сповзли з теми" громадянського протистояння. Маркером зміни стратегії стала, серед іншого, божевільна версія про "окремий народ Донбасу". Після 24 лютого все стало на свої місця, і хоча росіяни досі воліють називати різню на Сході "спецоперацією", ніхто й не має ілюзій про те, що це агресія з метою знищення України.
Отут доцільно згадати про "інший В'єтнам", і цей "В'єтнам" акурат стосується нинішньої путінської агресії проти України. Йдеться про напад Китаю на В'єтнам, війну, спричинену "внутрішньовидовою боротьбою" правильних, з точки зору, срср комуністів, і маоїстів. Точкою відліку стала заява Ден Сяопіна у 1979 році про "боротьбу з радянським гегемонізмом" і В'єтнамом - "Кубою Сходу".
Про цю війну згадав днями у спогадах для газети британській газеті The Daily Mail ексрадник Бориса Єльцина Олександр Темерко. "100-тисячна в’єтнамська армія зупинила Народно-визвольну армію Китаю, яка перевищила її в шість разів. Раптом світ побачив, що ноги Колоса зроблені з глини. Ядерна наддержава була нездатна перемогти невелику, але добре оснащену, навчену, загартовану і мотивовану в’єтнамську армію", - сказав він.
Темерко висновує: "Ден Сяопіну знадобилося всього кілька тижнів такої згубної війни, щоб зрозуміти, що його армія годиться лише для парадів біля мавзолею Мао Цзедуна на площі Тяньаньмень в Пекіні... Однак путін не такий розумний, як Ден Сяопін. Він продовжує війну — і при цьому залишається заручником власної пропаганди...".
Так буває, що коли роками говориш якісь нісенітниці, то й увіруєш в них. Росіянам роками вбивали у голову розмаїті міфи - про "пабєду", "вєлічіє", "злобних буржуєв". З пропагандистських "колоколєн" їм розповідали й про світову історію. Вип'ячуючи іноді геть дрібні факти, натомість приховуючи головне. В історії з американським "В'єтнамом в Україні" російські крикуни вкотре потрапили у пастку. Бо ця маячня з розряду тих, про які влучно написав Льюїс Керолл:
"така нісенітниці, в порівнянні з якою ця нісенітниця - тлумачний словник!".
